Щоденник Мавки
- Автор: Корний Дара
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-8171-7,978-966-14-8167-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник Мавки». Краткое содержание книги:
Умовкла. Чекала відповіді. І він заговорив:
– Може, й розумію. Ще не вирішив. Дякую за відвертість, Іро. Мені від тебе нічого не треба. Любові ти мені дати не хочеш, тому що не можеш? – Підвівся з канапи, підійшов до своєї чорної робочої сумки.
Іра, сплівши руки у вузол на грудях, спостерігала за ним. Олексій витяг з сумки теку з документами. Простягнув дружині:
– Ось. Там документи на квартиру. Вона твоя. Я владнав усі юридичні моменти. Ще рік тому владнав, передбачав, мабуть. Усе по справедливості. Ти цю квартиру більше любиш, аніж ме… – знову осікся. Укотре виправив себе: – Тобто, ти це помешкання любиш. Ти вклала в нього всю себе.
Умовк, щось обмірковував. Тоді додав:
– Так, квартира ваша – твоя і синова. Галерею теж переписав на тебе. Ти й так, фактично, ведеш всі справи, і доволі вправно. Машину я також залишаю тобі. Ключі від квартири і машини на столі в кабінеті.
Ірина відверто здивовано крутила папку.
– Але ж як? Звідки ти міг передбачити, що я… – затнулася. – Що ми той…
– Я не передбачаю майбутнє, Іро, – говорив чесно, дивлячись в очі. – Я просто живу з тобою давно. І так буде справедливо!
Іра нервово пересмикнула плечима, зітхнула. В очах читався переляк, вона могла чекати чого завгодно, але не цього. Несподівано заторохкотіла:
– Льошко, ти-ти, ти не розумієш… Я не вимагаю все кидати ось так різко. Е-е-е-е, тобто… Без наркозу різати по живому, і малий, і мама. І все-все-все… Ми можемо розміняти квартиру на дві – буде і для тебе, і для нас вистачить. А бізнес, і дачу, і машину продати, гроші поділити. Усе навпіл. Мені також нічого чужого не треба. Це все… не правильно.
Олексій зітхнув і тихо сказав:
– Ні, Ірусю, усе нарешті правильно. Не правильно одружуватися з тим, кого не любиш. Не чини більше так. А решта все правильно. Це я залишаю не тобі, і не твоїй мамі, це я залишаю сину й матері моєї дитини та тій Іринці-Веселинці, яку я колись любив. Сергійко, звісно, не зрозуміє ані мене, ані тебе. І не простить зради. Ми обоє зраджуємо зараз його довіру. Бо… Дитині потрібна повноцінна родина. Та я тебе все одно в протилежному не переконаю. Твоя ж мама зуміє все показати дитині в такому світлі, що я ще й винним залишуся.
– Давай не будемо, Льошо. До чого тут мама? – При згадці про маму Ірина різко сіпнулася. Видно, мамині інструкції були надто дошкульними і сама Ірина відчувала це.
– Звісно, не будемо. Хай тобі щастить. – Олексій узяв сумку, перекинув її через плече. І вже на порозі озирнувся.
– Іро, спробуй знайти того, як ти кажеш, – справжнього. Хай він буде хорошим для тебе, гаразд? І не тільки він тебе любитиме, а й ти спробуй полюби його теж.
Вона трохи розгублено кивнула й додала:
– А твої речі – одяг, книги і решта?
– Заберу завтра, коли син буде вдома. Хочу попрощатися.
– Попрощатися? Ти кудись від’їжджаєш? От бачиш, – вона вхопилася, мов за ниточку виправдання, за ту його поїздку. – Тебе ніколи немає вдома. Для тебе мандри важливіші від нас. Друзі, подорожі. А для мене це чуже і…
Він підняв руку, мов білий прапор примирення. Вона замовкла.
– Давай без артистизму, Іро. Ти ж знаєш, що все навпаки. Я втікаю на іншу планету, щоб не бути зайвим у твоєму житті. Це нестерпно – бути зайвим. Не будемо сваритися, бити посуд, кидатися словами, мов гранатами. Ми з тобою достатньо набили скла. Так – розбите на друзки не склеїш. Ох, мандри-мандри. Так, я від’їжджаю, Іро, і дуже далеко. Я десь загубив себе, їду шукати…
3. Машка
– Ну і шо, мала? Скільки тут будеш стовбичити та витрішки продавати? Шо, ніколи людей не виділа? Я ж тобі не літаюча тарілка чи зелене одоробало з мигалками. Гм… Ти й учора тут вешталася. Я спостерігала, здаля правда. Не стала тебе лякати. Бо ти, наче, не з наших, не дуже той, на алкоголічку чи бомжару схожа. Пляшки збираєш нафіга: на водку чи дозу?
Дебела жінка з опухлим обличчям, брудним волоссям та синцями під очима вистрибнула з-за контейнера зі сміттям несподівано. Магдалена не встигла хоч якось зреагувати. Так і стояла розгублено, тримаючи в руці дві скляних пляшки з-під пива, які щойно витягла зі звалених на купу пакетів зі сміттям.
– Ну, глянь. Уже тиждень сміття не вивозять. Паразіти. Розвели сральню в місті. Усьо скопом – і картон, і тара… Бардак. Кругом, мала, бардак. І в головах, і в країні, й у світі бардак. Як тіко він, – бомжиха звела очі до неба, – нас досі ше терпить, скажи? Люблячий батько тіпа. А тут би не зашкодила добра порка. Шо витріщилася? Давай знайомиця, мала. Ти ж тіпа на мою територійку влізла. По ідеї я б мала тобі за ото, – жінка тицьнула брудним пальцем правої руки в Магдині пляшки, – морду натовкти. Та я добра фея сьодні. Бо знаю, мала, шо людина просто так, від нєфіг дєлать, по смітниках шниряти не стане. Ну? Я – Машка. А ти?