Щоденник Мавки

– Ти хіба не за сином прийшла? – перелякано обізвалася вдова.

– Той хлопчик, якого зараз ти захищаєш, уже не зовсім твій син.

Смерть нахилилася і підняла щось біле з землі. Вдовиця в сутінках і не зауважила цього. Смерть розгорнула сувій. То була хустка, сніжна, чиста, мов вибілений шмат полотна. Тільки в одному з кутиків був зав’язаний вузлик.

– Долю змінено? – чи запитувала, чи луною повторювала жінка. Не перестаючи заступати собою сина.

– Так. Долю змінено. І я цю хустину маю передати Долі. Бувай здорова. Я ще прийду, але нескоро. І хай твій вибір, молодице, не стане для твого сина прокляттям.

Смерть пішла, тримаючи в правій руці білу хустину. Пішла, не озираючись і нічого не відповівши на скупе жінчине «дякую».

Уже в хаті, укладаючи сина спати, вона враз розгледіла на його шиї на ланцюжку, де висів учора хрестик, зображення голови вовка. Рука нервово сіпнулася, десь зовсім поруч почулося вовче виття, йому відповіло інше, згодом ще одне. Син, уже спросоння, став навкарачки й голосно та протяжно завив.

Сльоза скотилася обличчям матері. Жінка згадала слова, які прошепотів їй Місяць: «Твій син стане іншим, красна молодице! Він перетворюватиметься на вовка. Таке з ним ставатиметься тільки тоді, коли я буду вповні. Лишень три дні на місячний місяць. Одержимий мною, мій син. Лишень три дні, а решту часу – твій, справжній, люблячий… Та ті три дні його не прийматимуть люди, вважатимуть потворою, ворогом. Місячного сина місячного батька. Лишень три дні на місяць ти закладатимеш душу свого сина, щоб він лишився живим. І його діти теж платитимуть тим самим. Три дні… Хіба то багато? Така плата за життя. Вибирай!»