Гордієві жінки
- Автор: Куява Жанна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-9942-2,978-966-14-9946-0,N 978-966-14-9638-4
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Гордієві жінки». Краткое содержание книги:
– Ви мені того не забороняєте…
– Шо в цім пустого?
– Я даже з Павлусем на вигун ходжу, і ви не бороните, – я дальше свеми[26] думками ділилася.
– Не в любові зло, а в неволі, – видав дід.
– Ви, діду, як вітер із моїх думок, – зізналася я.
– То – який? – спитав він.
– Ви колись мені казали, шо люди вітер пояснюють так: на чотирьох сторонах світу стоять чотири великих чоловіки з довгими вусами й міцними губами і постійно дують один на одного. Якщо котрийсь із цих велетнів дме сильніше за гинчих,[27] то з того боку й буває вітер…
– Ше кажуть, шо вітер – то чоловік із великими вусами, прикований за руки й ноги до скелі великими ланцюгами. То коли поривчасто надворі дме, то так той чоловічисько крепко дихає, бо пут позбутися хоче…
– Бо нікому не добре в путах, – мовила я на те.
– Тому й біда велика від неволі, як буває од сердитого сильного вітру, – відказав дід.
А перегодя спитав, кумедно так, хитро з окулярів зирячи:
– Ти ж не віриш в сі казки?
– Нє, – правду сказала я і розсміялася.
Ми багато всього з дідом чули і знали, на природу частіше зважали, але тільки одним собі довіряли… Погодили: лиш той у чужому відповіді шукає, хто в собі сил і знань не має, собі не довіряє.
Але ми любили з дідом усякі казки складати, всякі прикмети з правдою звіряти…
Я тоді сказала дідові:
– У моїх думках вітер лагідний, як і ви, і моргає він одним вусом, як і ви.
– Лиш одним?
– Так, одним. Бо як двома, то вже бути бурі, – відказала я й зайшлася сміхом.
Дід і собі зареготав. Вусом моргнув. Ніби вітер.
Звідтоді так і звала його – Вітром.
Вільним був мій дід. І я – коло нього.
Пощастило нам.
А вихор і справді неспроста теї ночі крутив: Варки Гапонихи баба в сусідньому селі вмерла – довго відійти не могла, мучилася. Про неї казали всяке, а що з того правда, що брехня, не знав ніхто.
Нам із дідом теж то було неінтересно. Всякі люди є, і всяких треба. Так кажуть.
Пишу се в літі 1965 року.
Щоб колись прочитала Марія.
А я – Надія.
На сім крапка.
Поки.