Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-К.К.: За п’ятдесят років усі ми будемо біонічними творіннями. Наприклад, на вас, Умберто, я дивлюся штучними очима. Мені зробили операцію на кришталиках очей три роки тому, коли в мене почалася катаракта, і це позбавило мене потреби носити окуляри, вперше в житті. Операція дає гарантований результат на п'ятдесят років! Сьогодні я насолоджуюся здоровими очима, але одне з колін мене підводить. Тож я маю вирішити, чи хочу його замінити. Певною мірою, на мене чекає протез. Як мінімум, один.

Ж.-Ф. де Т.: Майбутнє передбачити неможливо. Теперішнє постійно оновлюється. Минуле, що мало би надавати джерела для референцій і комфорту, відповідей уникає. Поговоримо про непостійність?

Ж.-К.К.: Майбутнє не зважає ні на минуле, ні на теперішнє. Авіаконструктори сьогодні працюють над створенням літаків, які будуть готові до використання аж за двадцять років, але працюватимуть на керосині, якого в ті часи вже, можливо, не буде. Що насправді мене вражає, так це повне зникнення теперішнього. Ми як ніколи одержимі модами ретро. Минуле нас наздоганяє на повній швидкості, і незабаром ми будемо одержимі модами попередніх трьох місяців. Майбутнє є, як і завжди, непевним, і теперішнє звужується та зникає.

У.Е.: До речі, про минуле, що нас наздоганяє. Я на своєму комп’ютері поставив найкращі радіостанції світу і маю колекцію десь із чотирьох десятків Oldies. Деякі американські радіостанції пропонують програму, що створена винятково під впливом 1920-30-х років. Всі інші пропонують досліджувати 1990-ті роки, які вже сприймаються як найбільш далеке минуле. Нещодавнє опитування пропонувало назвати ім'я Квентіна Тарантіно як найкращого режисера всіх часів. Опитана публіка, здається, не бачила ні Ейзенштейна, ні Форда, ні Веллса, ні Капру, ні інших. Це постійна хиба жанру опитування. Я написав книжку в 1970-х роках, яка була присвячена тому, як треба писати дисертацію, і цю книжку перекладено всіма мовами.[9] Перша рекомендація — а давав я поради про все — це ніколи не братися за теми сучасності. Там або бракує бібліографії, або й сама тема сумнівна. Завжди обирайте — казав я — класичну тему. Але більшість нинішніх дисертацій присвячені сучасним проблемам. Я отримую чимало дисертацій про мою творчість. Це божевілля! Як можна написати дисертацію про типа, який ще не вмер?

Ж.-К.К.: Якщо наша пам'ять коротка, то закономірно, що близьке минуле тисне на теперішнє, виштовхує його, витісняє в бік майбутнього, яке набуло форми величезного знаку запитання. Чи й знаку оклику. Де поділося теперішнє? Чарівний момент, в який ми живемо і який численні конспіратори намагаються в нас відібрати? Я іноді контактую з цими моментами, скажімо, в моєму селі, коли слухаю дзвін церкви, який щогодини б’є ноту «ля», що нагадує нам, ким ми є. «О, це ж лише п'ята година»… Як і ви, я багато подорожую, гублюся в коридорах часу, в часових поясах, тож мені все більше потрібно відновити зв’язок із теперішнім, яке стає для нас недосяжним. Інакше я почуватимуся загубленим. І навіть, можливо, мертвим.