Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-К.К.: Єдина відмінність: ота бібліотека скорочених текстів у квартирі продюсера була призначена для дорослого читача. Крім того, як я підозрюю, вона там була більше для демонстрування, ніж для читання. Тож калічення буває в усі часи. У XVIII столітті перші п'єси Шекспіра перекладає французькою абат Деліль, переписуючи фінали цих п'єс, додаючи пристойності та моральності — так само, як це було в «Знедолених» у серії «La Scala d’Oro». Наприклад, Гамлет не помирає. Шекспіра раніше перекладав — і доволі добре перекладав — лише Вольтер, та й то окремі короткі фрагменти, тож оце вперше французька публіка могла читати Шекспіра, нехай і в такій підсолодженій версії. І автор, якого вважали варварським і кривавим, виявився для них галантним і солодкавим.

Ви знаєте, як Вольтер переклав «То be or not to be, that is the question»? як «Arrête, il faut choisir et passer à l’instant / De la vie à la mort ou de l’être au néant».[8] Непогано, насправді. Можливо, заголовок Сартра «Буття і ніщо» було запозичено саме з цього перекладу «Гамлета» Вольтером.

Ж.-Ф. де Т.: Жан-Клоде, ви згадуєте перші флешки, якими були дорожні бібліотеки, що їх освічені люди возили з собою у XVIII столітті. Вам не здається, що більшість наших винаходів є здійсненням давніх мрій людства?

У.Е.: Мрія літати переслідує колективну уяву з прадавніх часів.

Ж.-К.К.: Я справді думаю, що численні винаходи нашого часу є конкретизацією дуже давніх мрій. Я казав про це своїм друзям-ученим Жанові Одузу та Мішелю Касе, коли ми разом працювали над «Бесідами про невидиме». Наприклад, я нещодавно занурився в читання відомої книги VI «Енеїди», в якій Еней спускається в Царство мертвих, аби віднайти там тіні, які для римлян були водночас і душами, що колись жили на землі, і душами, що колись житимуть. Часу там не існує. Королівство тіней Вергілія передчуває часопростір Ейнштейна. Я перечитував якісь сторінки з описом цієї подорожі, кажучи собі, що Вергілій уже спускався у віртуальний світ, в нутрощі величезного комп’ютера, де поспіхом блукають мовчазні аватари. Всі персонажі, яких можна зустріти в оцьому світі, вже були кимось або ж колись кимось стануть. Марцелій в «Енеїді» постає як молодий дивовижний чоловік, на якого багато покладали сподівань в часи Вергілія, але він, на жаль, рано помер. Тож коли до нього звертаються «Ти будеш Марцелієм» («Tu Marcellus eris»), при тому, що читачі знають, що він уже помер, то я тут бачу віртуальний вимір, всю потенційність того, хто міг би бути кимось незабутнім, можливо, провіденційного спасителя, на якого чекали, але який не став Марцелієм, помер молодим.