Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Тому армія навчила майбутнього хірурга оцінювати рівень небезпеки. І відповідно до цього ухвалювати рішення: приймати виклик чи відступати.
Зараз, коли його збудив гуркіт, його перелякала не сама небезпека, а відчуття невідомого. Він не бачив, що відбувається і що йому загрожує. Відтак не був готовий реагувати. Просто рвучко випростався на ліжку і скинув простирадло.
Та вже за мить, коли гуркіт повторився, Антон усе зрозумів і полегшено зітхнув. Гриміло за прочиненим вікном. З саду потягнуло свіжістю, знову гримнуло. Все ясно: кілька днів дикої спеки нарешті завершилися нічною грозою.
Простягнувши руку, Сахновський пошукав і знайшов вимикач торшера, засвітив світло, глянув на годинник. Лише друга ночі, він проспав усього чотири години.
Рвучко підвівшись, Антон зробив кілька кроків до дверей, про всяк випадок зазирнув у сусідню кімнату. Потім, керуючись незрозумілим поривом, намацав на стіні вимикач, клацнув. Знав, що нічого і нікого не побачить, але, переконавшись у марності своїх нічних страхів, з відчутним полегшенням вимкнув світло і причинив двері, аби не було протягів.
І раптом завмер, не випускаючи дверної ручки з руки.
Позаду хтось був.
Антон не бачив, стояв спиною до вікна. Але саме за спиною, за вікном, у саду маячив хтось. Або радше там було щось, моторошне і безплотне. Це щось стояло в саду і збиралося через відчинене вікно проникнути в кімнату.
Воно хоче напасти на нього!
По шкірі пробіг морозець. Сахновський не міг пояснити, звідки в нього раптом з'явилися такі відчуття. Про небезпеку ніби маякнув спинний мозок, і лікар відчув себе абсолютно беззахисним тут, у порожньому будинку, в маленькій кімнаті, глупої ночі, в самих трусах.
Небезпека зникає, коли її бачиш. Золоте армійське правило, одне з правил радянського десантника, вигадане Сахновським для власного користування. Хірургу Сахновському це теж допомагало: побачити хворобу означає початок лікування.
Не треба боятися.
Антон відпустив двері й нагло обернувся.
Спочатку нічого не угледів. Лише знову розкотисто гримнуло, та порив свіжого вітру сильно гойднув фіранку. Але наступної миті, коли Сахновський уже ладен був сміятися з власної страхопудності, нічне небо розколола навпіл яскрава крива блискавиці. В її короткому спалаху Антон побачив темну постать.
У саду, під деревами, на відстані кількох кроків від прочиненого вікна, нерухомо хтось стояв і дивився просто на нього.
Антонові тепер справді перехопило подих. Він укляк, наче приріс босими ногами до підлоги. Блискавка тим часом знову розпорола небо під супровід громового розкоту, і темна, чорна фігура ворухнулася, ніби роблячи півкроку до вікна.
Зі своєї позиції Сахновський не міг доладно роздивитися невідомого в саду. Заважало світло торшера. Коли перший шок минув, лікар обережно, маленькими кроками посунув у бік джерела світла, не спускаючи погляду з темної постаті. Вочевидь, його маневри знадвору були помітні. Та жодної реакції: примарна постать стояла там, де й раніше, під шатром великої яблуні, не виявляючи жодних намірів, дружніх чи ворожих. Навіть не подаючи ознак життя.
Простягнувши руку і відчувши при цьому її зрадницьке тремтіння, Антон намацав у повітрі мотузочку-вимикач, смикнув. Надто сильно — світло-бо згасло, та при цьому сам старий торшер утратив рівновагу і завалився просто на софу. Щось дзенькнуло. Здається, від незграбного падіння розкололася лампочка.
Кімната поринула в темряву, злившись тепер із темним довкіллям. Чорна постать далі майоріла в саду, в кількох метрах від прочиненого вікна. І далі не рухалася. Хто б там не був чи що б там не було, воно уважно роздивлялося нового мешканця будинку.
— Хто там? — вихопилося в Антона, та прозвучало не так голосно і грізно, як би йому цього хотілося.