"Панургове стадо"
- Автор: Зуев-Ордынец Михаил Ефимович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Г. А. Гайдучок
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «"Панургове стадо"». Краткое содержание книги:
В обох творах письменник, використовуючи наукову основу, яскраво зображає нрави сучасного буржуазного суспільства, в якому наукові відкриття застосовуються не на користь, а на шкоду людині. Винахід в галузі біології, який мав відкрити російському емігрантові двері на батьківщину, потрапивши до рук капіталіста, використовується проти робітників, яких замінюють мавпами («Панургове стадо»); інший винахід — в галузі хімії — служить у капіталістичному світі для того, щоб одурманити свідомість людей і примусити їх, не помічаючи небезпеки, іти під кулі («Божевільна рота»).
Цікаві за змістом, гостросюжетні, ці оповідання безумовно заслуговують на увагу читача.
— А чому в тебе перев’язана рука?
— Це робота твого Гамі. До нього єдиного з усього стада я не рискую навіть наблизитись. Відразу ж пускає в хід зуби або руки. Не може забути, що я вислизнув з його лап тоді, - пам’ятаєш, у Вермоні? Дякую! Ось тепер дивись — у конверті лише чотири карти. Не дивуйся, але вся справа у фраку. Так, так, у фраку! Днями позичив його приятелю, одержую від нього на другий день ці чотири карти. Він знайшов їх у кишені фрака. Довго я сушив голову, як вони могли потрапити до мене. Адже я карт за все життя в руки не брав. Почав пригадувати, коли і де я був останній раз у фраку. Згадав: у Вермоні, в казино «Рітца». Тоді все стало ясно. Ці карти загубив Пфейфер, а я їх підняв. Пам’ятаєш, коли він грав з твоїм батьком? Надзвичайне хвилювання твого батька за грою, надзвичайно стурбований вигляд його після програшу — все це свідчить про те, що того разу була не проста, буденна гра.
— О, так, так! Після того випадку батько вже не грав! Хіба це не дивно?
— Ну, ось бачиш! Усе свідчить про те, що за цією грою крилось щось серйозніше. А тому я хочу переслати ці чотири карти Григорію Миколайовичу.
— Навіщо?
— Вони краплені!
— Що ти кажеш? Яка підлість, який бруд!
— Що ти хочеш від Пфейфера? Все його життя, вся його діяльність — це суцільна гра крапленими картами. Побачимо, яке враження справить на твого батька це відкриття.
— А якщо ніякого?
— Тоді справа за тобою. Ти, користуючись довір’ям батька, постараєшся бути частим гостем на острові Нейверні, вивчиш усі деталі дресировки, а головне, спосіб, яким можна збунтувати рабів-мавп.
— Мені здається, — нерішуче почала Доллі, - я дещо знаю про цей спосіб. Якось випадково тато розкрив мені одну з таємниць дресировки. Це було на тому тижні. Пфейфер чимось роздратував тата, і він, приїхавши додому, вилив переді мною всю свою злість: «Ця товста тварюка забувається! — кричав тато. — Він думає, що загнав мене в пастку, що я весь у його руках! Ох, помиляється! Досить мені захотіти, і вся дивізія звірів збунтується. За моїм наказом мавпи кинуться на людей. І нехай Товстий Фрідрїх остерігається, інакше я піду на це».
— Але що треба зробити для того, щоб збунтувати мавп? — крикнув Араканцев.
— Це знає тільки тато! Я лише Гамі можу нацькувати на будь-яку людину. Але…
— Ніяких «але», Доллі! Невже ти відмовишся допомогти нам?
— А хіба я це сказала, Андрію? Ні, я хочу жити трудовим і корисним для суспільства життям, що ґрунтується на повазі до праці ближнього. Але ось що я хотіла сказати. Тато тоді ж додав, що після такого бунту мавпи вже назавжди перестають коритися. Коли вони раз напали на людину, то знову перетворюються в диких звірів, особливо небезпечних для людей. І ніяка нова дресировка вже не допоможе.
— Тим краще, Доллі! Значить, уся ця бісова машинка буде зламана раз і назавжди! Можливо, це витверезить і твого батька. Ми повеземо тоді його в Радянський Союз. Там його геніальний мозок більш потрібний, ніж тут. Доллі, узнай цей спосіб і скажи нам!..
9. Мавпячий цех
Їх було двоє, здорових, плечистих молодців, які зустрілися в курильній кімнаті наглядачів.
— А-а, всевеселому війську Донському привіт! — вигукнув пустотливо один.
— Щирій, рідній матері Кубані шана! — пробасив у відповідь другий.
— Як живете, осавуле?
— Як бачите, хорунжий!
— Бачу, бачу! — сказав хорунжий, оглядаючи незвичайний костюм осавула: шкіряні ковбойські штани, куртку з ще товстішої шкіри-бурака, схожу на лати ландскнехта, і головний убір щось середнє між шоломом водолаза і сітчастою маскою фехтувальника. Такий самий костюм був і на хорунжому. В руках вони тримали довгі батоги, схожі на циркові шембар’єри, але з шкіри бегемота і з свинцевими пластинками на кінцях. У довгих кобурах на поясах теліпалися автоматичні крупнокаліберні кольти.
— Бачу, бачу, — повторив хорунжий, хитаючи головою. — Діло наше яман! А-а, лейбгвардії кінному! — вигукнув він, побачивши третього наглядача, який увійшов у курильню. — Ну, як справи, князю?
— Як завжди! — відповів кінногвардієць, кидаючи на лаву шкіряні краги, батіг і відкидаючи дротяну маску. — Почуваю себе чудово, як ведмідь на бороні!
— Ось іде лейтенант Громико, — сказав хорунжий. — Як завжди, забинтований. Знову йому влетіло від підлеглих.