Убивство у Мюнхені. По червоному сліду
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- Переводчик: Микола Климчук
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду». Краткое содержание книги:
Автор пропонує новий погляд на долю Сташинського, чия історія є головною у цьому творі. Це драма людини, яку держава змусила зрадити власну сім’ю, народ, навчила вбивати співвітчизників. Переконавши себе в тому, що служить вищій меті, Сташинський піднявся на вершину кілерської ієрархії, здобув визнання на найвищому рівні, але постав проти держави, яка контролювала його протягом усього життя.
Отже, Матвієйко відкрився радянським спецслужбам. Емісар Бандери мав стати ключовою фігурою в радіогрі МДБ з британською розвідкою і націоналістами-бандерівцями. Він мав працювати під контролем МДБ і під диктовку відправляти радіограми в Лондон і Мюнхен. У його повідомленнях була дещиця правди і маса дезінформації для британців і Бандери. Матвієйко доповідав про вигадані успіхи і справжні проблеми українського підпілля, яке у вигляді організованого руху доживало свої останні дні. Британці й Бандера інформували Матвієйка – читай МДБ – про заплановані висадки.
Радіогра почалася всерйоз наприкінці червня 1951 року, через місяць після того, як його заслали, і три тижні, як спіймали. МДБ створило підставну партизанську групу, яка поширювала чутки, що з ними є особистий посланець Бандери. Вони створили базу, з якої Матвієйко й передаватиме радіограми за кордон. Протягом року МДБ надіслало 32 радіограми у британський центр в Кельні і отримало 29 радіограм з інструкціями з Лондона.
Британці й бандерівці були дуже задоволені: нарешті спорадичні, через кур’єрів, контакти з рухом опору стали регулярними. Вони отримували, судячи з усього, достовірну, хай і не першокласну інформацію. Радянські спецслужби тріумфували. МДБ отримало унікальну нагоду дізнаватися про плани ворога, годувати його дезінформацією, шкодити йому прямо в центрі. Радянській розвідці так і не вдалося переконати Бандеру приїхати до Матвієйка до України, але дезінформацією вона поглибила розкол між різними націоналістичними фракціями[38].
Прибуття Матвієйка до України, його свідчення, інформація, отримана в радіо грі, підтвердили, що організація Бандери відіграє важливу роль у боротьбі, яку вели залишки УПА в Західній Україні. Допитуючи Матвієйка, Судоплатов звертав особливу увагу на звички Бандери, умови життя, адреси, маршрути, зв’язки в українській еміграції. Матвієйко керував службою безпеки й особистою охороною Бандери, тому добре знав його вдачу. Він розповів Судоплатову, що люди Бандери крадуть гроші організації й уникають відповідальності, бо особисто віддані Бандері. В українському підпіллі за таке розстрілювали на місці, але в Мюнхені це сходило з рук. Матвієйко також вважав, що Бандера відправив його в Україну хитрістю: сказав, що вони поїдуть разом, і не лишив керівникові безпеки вибору – той мусив супроводжувати шефа. Матвієйко підозрював, що за відмовою британців закинути Бандеру в Україну стоять інтриги провідника[39].
Завдяки Матвієйку, закордонні оперативники МДБ отримали нові дані, що мали допомогти їм знайти і ліквідувати Бандеру, і Богдан Сташинський, новачок у спецслужбі, відіграє важливу роль у цих планах.
Влітку 1952 року, після того як Сташинський прослужив у спецзагоні близько року, його перевели у Київ для навчання у спецшколі МБД і підготовки до роботи за кордоном. Сташинський, очевидно, виявився добрим агентом. Начальство характеризувало його як «дисциплінованого, сміливого, кмітливого та ініціативного». Він мав кращу освіту, ніж товариші по службі, – більшість із них були сільськими хлопцями, які нічого в житті не бачили, крім гір, і не знали міського життя. Мало в кого був атестат про середню освіту. Навіть серед офіцерів МДБ і оперативників під прикриттям вищу освіту мали всього 13 відсотків особового складу, менше половини мало закінчену середню освіту. Сташинський з кількома курсами інституту за плечима був радше винятком.
Пропозицію переїхати до Києва на навчання він, очевидно, прийняв з полегшенням – більше не треба було зраджувати родину і ризикувати життям у сутичці з повстанцями. Він погодився, почав підготовку, і траєкторії його життя і життя Степана Бандери почали зближатися.
38
Sudoplatov, Special Tasks, 257–259; Дмитро Вєдєнєєв і Юрій Шаповал, «Мальтійський сокіл: або доля Мирона Матвієйка», Дзеркало тижня, 11 серпня 2001; Вєдєнєєв і Биструхін, Двобій без компромісів, 392–399.
39
Sudoplatov, Special Tasks, pp. 275–59; Степан Бандера у документах, 3: 71–77, 95–96.