Убивство у Мюнхені. По червоному сліду

Несподівано для Матвієйка агентом МДБ виявився один з членів його групи – Євген Гура, відомий в українському підпіллі під псевдо Славко. Саме він здав точну інформацію, яка дозволила спіймати Матвієйка. Гура, двадцятисемирічний кур’єр, який обійшов усі перешкоди минулого року і доправив Бандері важливі листи від Василя Кука, був насправді агентом польської комуністичної контррозвідки. Він воював у складі УПА на українських територіях, які за Ялтинськими угодами відійшли Польщі. Польські спецслужби заарештували його в результаті зради командира загону. Гуру завербували в обмін на гарантії свободи йому і його сестрі, яку теж затримали поляки. Гура погодився і пізніше перейшов під крило МДБ. У квітні 1950 року він зустрічався з лідерами опору в Україні, а в жовтні того року його разом з іншим кур’єром відправили у Німеччину. Того ж місяця він дістався Мюнхена з листами від Кука. У листах, сфальшованих чекістами, Кук пропонував Бандері відправити свого представника в Україну, щоб обговорити проблеми в стосунках між різними фракціями націоналістичної еміграції.[36].

У Мюнхені Гуру сприймали як героя, він погодився долучитися до групи Матвієйка і поїхав в Англію на спецпідготовку. З Лондона йому вдалося повідомити МДБ про десант. Після висадки Гура мав встановити контакт між Матвієйком і Куком. З цією метою йому дозволили залишити групу в лісі і поїхати у Львів. Гура зайшов у буфет на залізничному вокзалі випити чарку й перекусити і одразу потрапив на око інформаторці МДБ. Уся місцева мережа інформаторів чекала на нього кілька тижнів. Невдовзі Гура зустрівся із самим заступником голови республіканського МДБ – його інформація була надзвичайно важливою. На пошуки групи Матвієйка відправили команду із дев’ятнадцяти спецагентів. Вони використали традиційний прийом МБД у боротьбі з ізольованими групами українських націоналістів – видали себе за партизанів і вийшли на табір Матвієйка з фальшивим листом від Кука. Справжність цих партизанів засвідчив кур’єр Матвієйка Євген Гура. І от 5 червня 1951 року Матвієйко опинився в руках МДБ. Невдовзі затримали й решту його групи[37].

Матвієйко вважав, що гру закінчено, але спецслужби думали інакше – з їхнього погляду гра тільки починалася. Матвієйко – безжальний начальник служби безпеки ОУН-б, яка, попри інше, залякувала, катувала й знищувала ворогів організації, – розумів, що МБД вміє змусити говорити. І заговорив. Генерал МДБ Павло Судоплатов наказав перевезти Матвієйка в Москву й особисто допитував його. Судоплатов вразив Матвієйка обізнаністю в українських справах і щодо людей у керівництві ОУН-б. У мемуарах Судоплатов згадував, що Матвієйко вирішив співпрацювати, усвідомивши, що радянська розвідка знає про бандерівців усе, хіба що крім імен другорядних виконавців. Можливо? за згодою на співпрацю стояли й інші резони. Матвієйка спіймали у статусі командира групи «британських шпигунів» – навряд чи справа для нього закінчилася б табором. Не піди Матвієйко на співпрацю – його, поза сумнівом, розстріляли б.