Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

Акцент на невинності залишився у тих формах християнства, які стали домінуючими. Уся система християнського чернецтва, такого, яке досі існує в католицьких і православних церквах, ґрунтується на ідеї про те, що сексуальна стриманість підносить людину ближче до Бога. Різні форми самітництва практикуються для того, щоб підкреслити сексуальну стриманість. Наприклад, у грецькій чернечій республіці Афон на сході Халкідонського півострова з 1000-х років усі жінки й одомашнені тварини жіночої статі були заборонені. Іноді релігійна сексуальна стриманість була більш мотивована соціальними причинами. У католицькій Бразилії в 1600-х роках більшість доньок сімей вищого класу опинялась у монастирях, оскільки їхні батьки не знаходили їм чоловіків прийнятного соціального статусу. У 1600-х роках у Байї 77 відсотків доньок провідних сімей пішли в монастирі й лише 14 відсотків одружилися36.

Тоді як чернецтво будується на принципі утримання, ніколи не було очевидно, що християнські священики повинні утримуватися від статевих зносин. У ранньому християнстві люди, які протестували проти одружених священиків, були іноді під загрозою відлучення від церкви37. Принцип целібату священиків так і не набув визнання східних церков, хоча єпископи повинні були дотримуватися його. Якщо одружений священик ставав єпископом, його дружина відправлялася до монастиря38. Той факт, що багато православних єпископів, у тому числі патріархів Константинополя, були євнухами, дозволяло простіше реалізувати заборону на секс на верхніх щаб­лях церковної ієрархії39.

Значно більший вплив принцип утримання мав на Заході. Одна з перших офіційних спроб нав’язати целібат священикам відбулася за ініціативи іспанського єпископа в 325 році під час Церковного Собору в Нікеї. Проте ця ідея була відхилена з боку Сходу40. Цікаво, що поняття клерикальної стриманості не завжди означає, що священики мають бути неодруженими. Натомість вони повинні «утримуватися від своїх дружин»41. Уперше положення про целібат католицьких священиків було прийняте на першому Латеранському соборі в 1123 році. І навіть тоді таке рішення, цілком імовірно, було досягнуте головно для захисту церковного майна від духовенства, яке жадало матеріально забезпечити своє потомство42. На практиці католицьке положення про целібат священиків часто означало, що вони мусять утримуватися від шлюбу, а не від сексу. До 1900-х років у більшості католицьких країн було загально прийнятим, що священики мали наложниць, з якими жили, попри те що центральна католицька влада була проти цього, у тому числі погрожувала вигнанням, стратою й рабством на галерах43. Священики були добре знайомі з повіями, що теж негласно приймалося церквою. Коли церковні ієрархи зібралися на Констанцький собор в 1414 році, у маленьке містечко хлинув натовп повій — щонайменше 700, згідно з тогочасними джерелами44. Звичайно, багато пап були відомі не тільки своїм активним статевим життям, а й тим, що мали дітей. У 1400-х роках Інокентій VIII був першим папою, який публічно визнав, що його дитина була зачата й народжена в порушення всіх церковних правил. Заступник невинних, папа Александр VI Борджіа, зробив свого сина Чезаре кардиналом і одночасно організував у Ватикані грандіозне весілля своєї доньки Лукреції45.