Стійкий принц. Дама-примара
- Автор: де ла Барка Педро Кальдерон
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-6480-6
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Стійкий принц. Дама-примара». Краткое содержание книги:
Один із найвизначніших драматургів Іспанії ХVII століття Педро Кальдерон де ла Барка (1600–1681) прожив довге й цікаве життя, у якому примхливо поєдналися гуманітарна освіта, військова служба, духовний сан, високе положення при королівському дворі й талант драматурга. Він створив понад 120 комедій і драм, які належать до найвищих досягнень світової драматургії.
До видання увійшли ранні твори Кальдерона – історична драма «Стійкий принц» (1628) та комедія «Дама-примара» (1629), які чудово демонструють яскравий талант іспанського драматурга.
До видання увійшли ранні твори Кальдерона – історична драма «Стійкий принц» (1628) та комедія «Дама-примара» (1629), які чудово демонструють яскравий талант іспанського драматурга.
Перейти на страницу:
Дон Енріке
Слід свій величавий
На цій землі таємній і чужій
Лишаю другим я. О Боже правий!
(Падає.)
Прикмети переслідують мене.
Дон Фернандо
Енріке! Ні до чого тут лукавий,
Я дам тобі пояснення одне:
Як владар, землю ти вхопив руками,
І наших рук вона не обмине.
Дон Енріке
Пустинне узбережжя перед нами,
Розбіглись полохливі маври геть.
Дон Хуан
Танжер квапливо зачиняє брами.
Дон Фернандо
Вони сховались у якусь мечеть.
Хуане Коутіньйо, мусиш ти
Оглянути обачно море й твердь
І, перш ніж сонце вранішнє пекти
Почне, наш ультиматум незабарно
До відома тубільців доведи.
Перекажи, що опиратись марно,
Вони повинні здати місто нам,
Бо опір не минеться їм безкарно:
Все на поталу я вогню віддам.
Дон Хуан
Яка б мені не випала дорога,
Дістанусь все одно до їхніх брам.
З’являється блазень Бріто в солдатській одежі.
Бріто
Я знову на землі, хвалити Бога!
Мене вже не хитає, не нудить.
І нібито минулася тривога,
Хоч досі в голові моїй шумить.
Тверда земля – не ночви дерев’яні,
Що можуть перекинутися вмить.
О Земле мила! Ось ти – наяву!
Якщо в морській не утопився хлані,
Виходить, я ще трохи поживу.
Дон Фернандо
Що, Бріто, кажеш ти?
Бріто
Заупокійну
Молитву нині вигадав нову
Я на місцевий лад і без упину
Її воді торочу вже давно:
З докором я їй ставлю у провину,
Що нею розбавляється вино.
Дон Енріке
Якесь безумство у твоїх словах!
Дон Фернандо
По щирості, нагадує воно
Твої незрозумілі забобони!
Дон Енріке
Шматує душу незбагненний страх:
Відтоді, як ми вийшли з Лісабона,
Одразу доля відцуралась нас,
І всюди бачу я прикмети скону.
Ми вирушили в путь і в той же час,
Як обриси далекої землі
Забачили нарешті, раптом згас
Ясного сонця лик в густій імлі —
Шалена буря у морській глибині
Розпорошила наші кораблі.
Дивлюсь на море – бачу чорні тіні,
Дивлюсь на небо – а верзеться кров,
На обрії в нічному безгомінні
Птахів зловісних бачу знов і знов,
А на землі – могильну яму бачу
І падаю до неї стрімголов.
Дон Фернандо
Тобі я ці видіння розтлумачу
І з радістю розвію смуток твій:
Ми втратили галеру, а не вдачу,
А отже – перемоги час близький,
Здійсняться наші плани, вір мені,
Не крові знак, а радісних надій —
Червоне небо; чудиська страшні,
Що в небі ти їх бачив і на морі,
Не наші, брате, – тут, на чужині,
Рояться споконвіку ці потвори, —
Хіба не привід це, щоб дикий край
Ми силою схилили до покори?
На страхи та прикмети не зважай,
Хай мучать маврів сумніви й печалі,
А нас вони не стримають, і край!
Сюди прийшли ми, підкоривши далі,
Зі зброєю в руках не задля того,
Щоб для нащадків занести в скрижалі,
Яка почесна наша перемога.
Ні, наш похід угодний небесам:
Поширити прийшли ми віру в Бога,
Йому належить слава, а не нам.
Якщо ж ми стрінем тут останню мить,
Не треба марно дорікати долі:
Ми – слуги, і сумління нам велить
Скоритися безмовно вищій волі.
Але що це?
Перейти на страницу: