Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Чулося фахове командування у червоних. Операції провадив тут генерал Ситін. Так подавали полонені.
Болбочан з штабом переїхав у Кременчук і містився в вагонах. Положення було тяжке.
З Константинограда одходив інструкторський курінь під напором летучих численних відділів Махна. Одходив в кілька сот. Шлях одходу Гайдамацького полку був перехоплений. Всім частинам вислано приказ одходить на Полтаву. Знову з Києва категоричне: не оддавать Харкова.
А чим боронить?
Тим часом всі частини були добре убрані і обуті. Полтавські і кременчуцькі інтендантські склади мали великі запаси військового майна і продуктів.
Сотні мали вид ситий, добре озброєння і вигляд. Полки дивізії мали власний цвіт петлиць, кантів, верхів шапок і отоків: республіканці — червоний, мазепинці — білий, наливайківці — синій, богунівці — зелений, кінний дивізіон: 1-ша сотня, — малиновий, 2-га — II — чорний, артилерія і інженерні частини — чорно-червоний.
Зимою вся дивізія мала вигляд кубанських козаків, а літом — бельгійської apмії.
Запас патронів і снарядів до артилерії було порівнюючи небагато, на 2–4 поважніші бої.
Наступав 1919 рік. Надвигались тяжкі часи. Повстанчі загони в більшості перемінили національний прапор на червоний. "Все позволено", "Грабуй награбоване!" прийшлось ближче до зрозуміння. Багато було і таких, що ніби держались національно-народних гасел, та не признавали над собою ніякої влади.
Зелений, Терпило — в Трипіллі, Коцур — в Чигирині, Чучупака — в Чорному і Мотронівському лісі, Апостол — коло Знам'янки, Ангел — в Чорнобилі, Шепель — в Літині і немало менших.
Була це стихійна неорганізована сила, пильнувала єдине: свого села, волості, а навіть повіту. Ждало їх знищення в недалекій будучині. Далеко ці "отамани" не дивились.
Колись все перебере, перегляне і виясне фахівець-історик.
Оставлено і Харків, і Полтаву. Посліднім одійшов бронепотяг. Республіканці і богданівці пробились через Лозову. Десь з Донеччини пробивались гайдамаки. Готова 2-га бригада мала одібрать Полтаву і одним полком вирушить на поміч гайдамакам.
Трапився цікавий випадок. Бронепотяг мав по дві платформи спереду і ззаду, нагружені шпалами і рейсами на випадок зіпсуття залізниці. Залога і десант 200 чоловік містились в забезпечених бронею вагонах. Несучи на підступах до Полтави дозорну службу, потяг вертався рано Назад набрать води. Яке ж було здивування залоги, коли на платформах з шпалами побачили присівших по боках коло 40 чоловік озброєних, переважно китайців. В темноті вони залізли на платформу і не знали, що далі робить.
Мали атакувать бронепотяг, та не знали як.
Сталось щось несподіване і незрозуміле. Ішла нарада командирів частин в зв'язку з наміченим переходом на Правобережжя. Всі частини були тепер об'єднані в Запорозький корпус. Одбувалась реорганізація штабу.
В часі тієї наради дано знать, що на станцію приїхав бронепотяг і ешелон гайдамаків. Сотню мазепинців, що несла там варту, оточено і казано йти до себе; варту перебрали гайдамаки, їх становища з кулеметами і гармати бронепотяга скеровано на місто. Коло штабових вагонів поставлено кругом вартових.
"Зрада!?" Як гайдамаки приїхали? Пробились чи зайняли Полтаву? Такі питання посипались кругом. Не гаючись, курінь мазепинців казано висунуть в керунку станції, де на підступах закріпилась одійшовша з станції сотня. 2-га бригада в Крюкові приведена до бойової готовності, як і решта мазепинців.
Вибрано трьох старшин вияснить поступування гайдамаків.
Удалися там військовий старшина Віктор Малець, ад'ютант наливайківців Микола Заєць і я. Минули застави мазепинців і гайдамаків, проведено нас до вагону, де знаходився Волох, командир гайдамаків.
Звичайна теплушка. На нарах сидить в білизні Волох. Штани і чоботи лежать на полу. Перед Волохом миска з цукорками. З другого боку Волоха, на нарах, — Загродський! Обидва по-татарському підібрали ноги. З цікавістю оглядаю Волоха, котрого ще не бачив. З голови на лоб опустився довгий темно-рудий оселедець. Досить довга борода. На лиці сліди віспи. Вираз сірих очей твердий, неприязний. Кілька старшин гайдамаків в гарних синіх жупагіах, підперезаних червоними поясами, дивляться на нас неприхильно.
"Ким будете і з чим прибуваєте?" — питає Волох.
"Ми — представники 2-ї Запорозької дивізії, прислані довідатись про повод арешту нашого старого командира і його штабу.
"Залишили Полтаву та ще питаєтесь?"