Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Петлюра запевняв конгрес, що збройна сила, яку має, вистаче на перемогу. Щось споминав про нову зброю. Говорив ще о переговорах з французьким командуванням в Одесі.
Винниченко більше уділяв ваги політичним справам соціального характеру.
Разом з Петлюрою порушили справу чорної зради Болбочана і його штабу, контрреволюцію та реакційність.
"Тепер всі зрадники сидять арештовані, жде їх народний суд".
Неповажно і смішно було слухать такі речі після балачки з Трековим. Було одночасно смішно і боляче. Виступи представників Галіції різнились солідністю, спокоєм, діловитістю і об'єктивністю. Сам вигляд, достойний, відповідаючий повазі хвилі, способив до довір'я.
В Галичині йшли бої з поляками за Львів. Відродження Польщі було постановлено побідними державами. В Франції була організована стотисячна польська армія, озброєна та виряджена, як новочасна європейська. В краю готові кадри 15000 легіонів, 100000 бувшого корпусу Довбор-Мусницького та коло 30000 бувших офіцерів і солдатів з австрійської армії і стільки ж з німецької. Проти 50000, билось коло 30000 бувших Січових Стрільців та солдатів з українських полків. Відчувається недостача зброї і кінноти. Немає старших, досвідчених командирів.
До цього часу поляки ие мають переваги і бої проходять з перемінним успіхом. Має наступить мобілізація.
Галичане просять помогти зброєю, амуніцією і кіннотою. Поміч була обіщана. Дійсно, вислано там зброю, кінний невеликий загін п. полковника Долуда. Виїхав там генерал Омелянович-Павленко, геррй оборони Осовця. Обняв він в скорім часі головну команду Галицької армії.
Найважнішим моментом конгресу була постанова: об'єднання всіх українських земель — оголошено соборну Українську Народну Республіку.
Ця історична хвиля в'язалась з великими замислами гетьманів Богдана Хмельницького і Мазепи. Не було тільки когось, щоб став на їх місто.
Може, найдеться?
Сидячи з своїми, замітив близько знайоме обличчя. Пильно вдивлялись чорні очі з обавою і злістю. Пригадав. Це був жидок з оточення Шинкаря в Полтаві.
Спіткав припадково Таню Гладун з Кічкаса. Вона мала вищу освіту, була дуже гарна. Старша од мене, активно працювала подітично, була членом соціал-де- мократичної партії, близько зв'язана в праці з Андрієм.
Часто бувала у нас, так що чулись ми близькими. З дому вона недавно. Там тепер неподільно панує Махно. Розмовляли ми за столом у неї в невеликій кімнаті. Вважаючи мене за однодумця, оповідала про те, що діялось на самих верхах, а була близько коло Винниченка і Петлюри як марксистка. Слухав, затаївши дух, з почуттям невимовного одчаю і розчарування.
Гетьманський уряд зоставив в банкові величезні скарби. Великі гасла, слова крили, як завіса, гірку правду.
В закритих для невтаємничених кулуарах велася боротьба між партіями. Взаємне очорнювання, заздрість, недовір'я насвітлювало дійсне обличчя недавніх авторитетів. Витворювалось враження десятків рук, вчеплених в гетьманські скарби. Хто скільки загребе!
На тлі хаосу тільки окремі одиниці, як Греков, Міхновський, виділялись як чесні, авторитетні і правдомовні.
Перед виїздом потягу до Станіславова, куди був висланий Болбочан, виїхав Тарнавський до дивізії з моїм рапортом і особистим листом Зільницькому і Дубовому.
Збираючись виїжджать з Києва, зайшов попрощаться з ген. Трековим. В міністерстві рух, заклопотаність.
"Укладаємось, як бачите, в дорогу", — сказав генерал. — "Будете в Вінниці, прошу зайти". На прощання.
Цим було сказано про ситуацію.
Повний чорних думок, спіткав несподівано к-ра інструкторського куреня Дмитра Федорова. Він тоже мав справу в міністерстві.
Запорозький корпус зоставив він в часі переходу на Правобережжя. Волох захорував на тиф, командує корпусом Загродський. Має Федоров, вертаючись, заїхать в Канів, додому.
Радий спітканню, повів його в Михайлівський монастир до Сільванського.
В Станіславів з Болбочаном поїхала дружина, Корж і Довбня. Просили і уговорювали і мене їхать з ними, та уважав те і не на часі, і обов'язком повороту в свій полк.
Зрештою, був цілком пригноблений. Тепер радились ми втрьох і рішили так. Всі заїдемо в Канів. Сільванський оставе там дружину з сином, а потім побачимо, де шукать свою дивізію.
Мені хотілось побувать на могилі Великого Кобзаря.
Федоров запевнював мешкання Олені Миколаївні з синком Віталієм і опіку.