Сповідь відьом
- Автор: Харкнесс Дебора
- Серия: Всі душі #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1276-6
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сповідь відьом». Краткое содержание книги:
Коли ми гуляли в саду, Метью взявся розповідати про поточну проблему щодо відсутності нитки макромолекули якоїсь речовини, яка мала міститись у пробі крові, але її там не знайшли. Намагаючись дохідливіше пояснити, він накреслив у повітрі хромосому, показав, де в ній проблемна зона, і я кивнула, хоча до пуття так нічого й не зрозуміла. Він говорив і тоді, коли обійняв мене за плечі й пригорнув до себе.
Ми їхали довгим рядом висаджених чагарників, коли біля брами, крізь яку ми учора повернулися з верхової прогулянки, я помітила чоловіка в чорному. Він прихилився до каштана з елегантністю леопарда, що чатує на здобич, і я відразу ж здогадалася, що цей чоловік — вампір.
Метью сховав мене собі за спину.
Чоловік у чорному граціозно відштовхнувся від шорсткого стовбура каштана і неквапливо рушив до нас. Мою здогадку, що він вампір, тепер підтвердила його неприродно біла шкіра, величезні темні очі, а чорна шкіряна куртка, чорні джинси та чорні чоботи посилювали ефект. Схоже, вампіру було байдуже, помітить хтось, що він — не такий, як всі, чи не помітить. Вовчий погляд був єдиною вадою його ангельського обличчя, в усьому просто бездоганного: симетричні витончені риси і хвилясте довге темне волосся, яке спадало на комір. Він був менший та худіший за Метью, але випромінював внутрішню силу, яку неможливо не помітити. Прохолода від його погляду проникла глибоко в мою плоть і розпливлася огидною плямою.
— Привіт, Доменіко, — спокійно промовив Метью, хоча голос його прозвучав гучніше, аніж зазвичай.
— Привіт, Метью. — Вампір кинув на Клермона сповнений ненависті погляд.
— Давно тебе не бачив. — Ці слова Метью проказав невимушено, немов раптова поява вампіра насправді не стала для нього несподіванкою.
На обличчі Доменіко з’явився задумливий вираз.
— Коли ж це було? Здається, в Феррарі? Ми з тобою воювали проти папи — кожен зі своєї причини, як я пам’ятаю. Я намагався врятувати Венецію. А ти намагався врятувати тамплієрів.
Метью повільно кивнув, не зводячи очей із Доменіко.
— Напевне, так воно й було.
— А потім ти, друже мій, кудись щез. У молодості у нас було скільки ризикованих справ та пригод — на морях, у Святій землі. У Венеції завжди було багато цікавих розваг для такого вампіра, як ти, Метью. — Доменіко з жалем похитав головою. Вампір біля брами шато і справді скидався на венеціанця, або то був якийсь моторошний гібрид ангела та біса. — Чому ти не завітав до мене, коли їхав із Франції в те місце, де ти полюбляв бувати?
— Якщо я тебе й образив, Доменіко, це було так давно, що, мабуть, не варто цим перейматися.
— Може, й так, але є одне, що не змінилося за всі ці роки. Як тільки десь виникає криза, це означає, що Клермон — десь неподалік.
Він повернувся до мене, і на його обличчі розплився вираз хижої зажерливості.
— Напевне, це та сама відьма, про яку я так багато чув.
— Діано, повертайся до будинку, — різко кинув Метью.
Відчувши реальну небезпеку, я завагалася — я не хотіла полишати його самого.
— Іди! — рубонув він голосом гострим, мов меч.
Наш гість-вампір помітив щось за моїм плечем і всміхнувся. Я відчула легкий подув крижаного вітру, і холодна тверда рука взяла мене під лікоть.
— Доменіко, — пролунав іззаду мелодійний голос Ізабо. — Який несподіваний візит!
Вампір чемно вклонився.
— Моя пані, так приємно бачити вас у доброму здоров’ї! А як ви дізналися, що я тут?
— Я нюхом тебе відчула, — презирливо відповіла Ізабо. — Ти прийшов до мого будинку без запрошення. Що б сказала твоя мати, коли б дізналася про твої погані манери?
— Була б моя мати і досі жива, ми б у неї й спитали, — відказав Доменіко з погано прихованою жорстокістю.
— Маман, заберіть Діану додому.
— Авжеж, Метью. Ми вас полишаємо, от ви удвох і поговорите. — Ізабо обернулася і потягнула мене до будинку.
— Я швидко піду геть, якщо ти дозволиш мені зробити заяву, — попередив Доменіко. — Але мені доведеться повернутися, і я буду не сам. Сьогоднішній візит чемності — це вияв ввічливості до вас, Ізабо.
— У неї немає тієї книги, — різко сказав Метью.
— Я прийшов сюди не через ту бісову відьмацьку книгу, Метью. Нехай вона залишиться у них. Я прийшов сюди як представник Конгрегації.
Ізабо неквапливо випустила з легенів повітря, наче вона затримувала дихання впродовж кількох днів. У мене з язика зривалося питання, і я вже була розтулила рота, але Ізабо попереджувальним поглядом змусила мене замовкнути.