Вулиця Червоних Троянд

Тонкі білі руки Жермен кілька разів промайнули біля Галеєвого обличчя. Вона поклала серветку, поставила перед ним тарілку. Галей злегка відсторонився. Він відчував на собі її погляд, це його непокоїло і сковувало, пальці, що тримали виделку, були незграбні й неслухняні.

— Мосьє чимось невдоволений?

Голос Жермен був якийсь не такий, як учора ввечері. І вона вся тепер здавалася йому іншою — щезла строгість і холодність. Він міг би дати їй років на п’ять менше, ніж у ті хвилини, як уперше її побачив. Зовсім молода дівчина. Мабуть, на віллі живеться не дуже весело, бо, залишившись наодинці з Галеєм, вона поводилася як людина, котрій хоч на короткий час трапилася нагода полишити всі турботи і стати такою, якою вона могла б бути вдома у сім’ї чи серед друзів.

Жермен вмостилася у високому кріслі і раптом запитала, скільки Галею років. Він пробурмотів щось собі під ніс, не підіймаючи голови від тарілки. Тихий сміх прошелестів у кімнаті.

— То ви влаштовуєте допити, а то з вас і слова не витягнеш. Вас наче підмінили.

— Мадемуазель, я хотів…

— Якщо ви хотіли щось, то не звертайтеся до мене так. Моє ім’я Жермен. Може, і ви скажете, як вас звати?

— Анрі.

— Тепер продовжуйте допит, Анрі. Вам же не терпиться запитати дещо. Розумію, завдання Дап’ю не з легких, та й самі ви, бачу, не збираєтесь зводити свою роль до сидіння внизу, в холі, з автоматом під пахвою. Чи не так?

Не відповівши, Галей пройшовся по кімнаті, щоб виграти кілька хвилин. Він думав, чи не рано зміцнювати першу ниточку відвертості, що вже заснувалася між ним та цією чорнявою дівчиною. Завжди обережний, він не покладався на почуття від перших вражень, однак цього разу — відчувалося — у нього було обмаль часу, щоб примірятися з усіх боків та все зважувати, перш ніж повірити людині. Він мав прийняти рішення не зволікаючи: або так, або ні.

Жермен немовби прочитала його думки.

— Не крайте свого серця, Анрі. Я допомагатиму вам, чим зможу, а вам не обов’язково посвячувати мене у свої наміри.

Він глянув на неї з вдячністю.

— Тоді мені буде легше.

— Ні, не дуже тіште себе надіями, я не всесильна в цьому домі.

— Якщо ви розкриєте мені зміст слова трокади, для мене це вже буде багато.

Дівчина підперла щоку долонею.

— А ви не зрозуміли?

— Саму назву розшифрувати не важко. Тронковський — Кадіус. Тро-Кад… Але справа ж не в назві.

— Вам конче необхідно знати суть? А ви подумали, Анрі, чи варто в наш час обтяжувати себе чужими таємницями?

Він зрозумів її застереження.

— Лейтенант Дап’ю натякав мені на те ж саме. Я не збирався нехтувати його порадою. Але сьогодні… Ваш шеф і цей хлопець, поляк, зайшли у безвихідь. Вони далі вже не зможуть разом працювати, хоч, здається, одною ногою стоять на порозі мети. Тронковський сказав, що негайно припиняє роботу.

Жермен підхопилася з крісла.

— Не може бути! Між ними ніколи не виникало тертя чи суперечок. Звідки ви це взяли, Анрі?