Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Хвилину подумавши, дівчина зітхнула.
— Ви маєте рацію. З кого почнемо?
— Можна почати з вас.
— Будь ласка. До війни працювала репортером у газеті. Рік тому мене, як оце вас, послала сюди організація. З Кадіусом я була трохи знайома, колись надрукувала статтю про його погляди на роль жіноцтва в науці. Моє перше нікчемненьке інтерв’ю…
— Ви часто виходите з дому?
— Доводиться. Я ж веду тут усе хатнє господарство.
— Гм, вам не позаздриш… Тепер про Тронковського. Хто він?
— Уперта ви людина, — посміхнулася Жермен. — Можете бути спокійні, з цього боку домові також ніщо не загрожує.
— Здається, мені треба дбати не про дім, а про його господаря. Це не одне й те ж.
— Ян Тронковський — молодий учений, асистент професора і його помічник. Він із Польщі. Ви задоволені такою характеристикою?
— Ще одне запитання. Професор Кадіус… вірніше, його робота… Це не підлягало розголосу і раніше, до війни, чи лише тепер він змушений критися із своєю працею?
Обличчя Жермен замкнулося, вона дивилася на Галея насторожено.
— Вам що-небудь казав Дап’ю з цього приводу?
— Казав, що мені варто питати якомога менше. І я не горю бажанням втручатися не в своє діло. Однак мені потрібно знати, чи була робота професора таємницею для інших напередодні окупації. Це важливо, щоб розкумекати, з якого боку чекати несподіванок.
— Коли я скажу, що перед війною професор Кадіус вирощував шампіньйони, вас така відповідь влаштовує?
— Цілком. Це полегшить справу. Тільки якщо проблема шампіньйонів не містила в собі чогось такого, що з самого початку могло зацікавити німецьких агентів, — буркнув Галей.
Жермен підвелася.
— Допит закінчено, мосьє?
Не відгукнувшись, Галей знову підійшов до вікна. В саду, на освітленій місяцем доріжці, маячила невиразна постать. Галей підізвав Жермен.
— Садівник?
— Так, це Буардьє.
— Давно він тут мешкає?
— Близько п’яти років. Кадіус каже, що добряк Буардьє давно став приналежністю дому, як оцей гобелен чи люстра.
— Дякую. Поки що запитань немає.
— Слава богу.
Звичним рухом Жермен відкинула чорне волосся, пройшлася по кімнаті і раптом рвучко повернулася до Галея. Ще мить тому її трохи насмішкувате обличчя тепер було стурбоване. Вона промовила, ніби роздумуючи:
— Здається, ви таки досягли свого. Ваша прискіпливість хоч кого похитне. Я подумала… Але ні, просто ви умієте досить швидко натиснути на чужу психіку.
— І все ж, що саме вам спало на думку?
— Скажу, тільки попереджаю: у мене немає жодних підстав підозрювати в чомусь Буардьє. Садівник чесно виконує свою роботу, весь час перебуває на віллі, ні з ким не зустрічається. Єдина деталь, яка, можливо, вас зацікавить: Буардьє влаштувався на роботу до професора саме тоді, коли Кадіус розпочав дослідження над… шампіньйонами. Як бачите, я набралася від вас недовіри до людей, хоч і певна, що тут не більше ніж звичайний збіг подій, якщо появу садівника в домі можна назвати подією. Бідний Буардьє! Він і не здогадується, скільки уваги зараз приділено його особі.
— Тим краще, якщо не здогадується, — кинув Галей.
Малиновий звук зненацька порушив тишу, срібне дзюрчання переривалося короткими паузами і знову настирливо повторювалося десь близько.
«Телефон», — стрепенувся Галей і встав. Він прокинувся, як тільки засіріло. Сидів одягнений біля столу, барабанив твердими пальцями по гладенькій полірованій поверхні, приводив у лад думки, щоб зосередитись, перед тим як починати день на віллі Кадіуса.
Минулої ночі Жермен провела його вниз, показала відведену йому кімнату. І ось тепер, почувши дзвінок телефону, Галей смикнувся був до дверей, та стримав себе. Дзвінок його не обходив, той, кому треба, сам відізветься на нього, як відзивався й раніше. Галей лише злегка прочинив двері. Його очам відкрився розкішний хол: дубові панелі, картини у позолочених рамах, товстий килим на підлозі, широкий камін.
До каміна, де стояв телефонний апарат, поспіхом наближався високий чоловік у робочому комбінезоні та береті. Взявши трубку, він схилив голову й заговорив:
— Алло! Так, так… Ви не помилилися, мосьє. З вашого дозволу, якщо можна, — трохи голосніше. Дякую, тепер я чую добре. — Він помовчав, слухаючи, потім вибачливим тоном сказав: — Цим у нас займається економка, я їй усе перекажу. Не сумнівайтеся, мосьє, я вас зрозумів. На все добре, мосьє!