Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Проте його оптимістичний настрій доволі швидко вивітрився. Минуло півгодини, він випробував безліч різновидів свого прохання побачити, що робить Мелфой, але двері в стіні так і не з’явилися. Гаррі відчував неймовірне роздратування: Мелфой перебуває за якихось півметра від нього, а він усе ще не знає, що той там робить. Остаточно втративши терпець, Гаррі підбіг до стіни й ударив її ногою.
— ОЙ! Йому здалося, що він зламав собі пальця; схопився за нього, стрибаючи на одній нозі, і з нього зісковзнув плащ-невидимка.
— Гаррі?
Він крутнувся, а оскільки був на одній нозі, то впав. На його превеликий подив, до нього наближалася Тонкс — з таким виглядом, ніби частенько тут прогулюється.
— Ти чого тут? — запитав він, підводячись; чому вона завжди знаходить його на підлозі?
— Я прийшла побачитися з Дамблдором, — відповіла Тонкс. Гаррі подумав, що вона має поганий вигляд: худюща, з сірим обвислим волоссям.
— Його кабінет не тут, — пояснив Гаррі, — а з іншого боку замку, за гаргуйлем…
— Я знаю. — сказала Тонкс. — Його там немає. Мабуть, знову кудись подався.
— Справді? — перепитав Гаррі, обережно ставлячи на підлогу підбиту ногу. — А ти часом не знаєш, куди він зникає?
— Не знаю, — відповіла Тонкс.
— А навіщо ти хотіла його бачити?
— Та нічого особливого, — пояснила Тонкс, машинально смикаючи рукав мантії, — просто поцікавитись, чи він знає, що відбувається… ходять різні чутки… людей калічать…
— Я знаю, про це писали в газеті, — підтвердив Гаррі. — Той маленький хлопчик, що намагався вбити діда й бабу…
— «Віщун» незрідка відстає від подій, — урвала Тонкс, яка його майже не слухала. —Ти останнім часом не отримував листів від кого-небудь з Ордену?
— Мені ніхто з Ордену не пише, — відповів Гаррі. — Принаймні, відколи Сіріус…
Він побачив у неї на очах сльози.
— Вибач, — незграбно пробурмотів він. —Тобто… я теж за ним сумую…
— Що? — перепитала Тонкс, немовби його не чула. — Ну… бувай, Гаррі…
Вона різко розвернулася й пішла по коридору назад, а Гаррі розгублено дивився їй услід. За хвилину-дві він знову натяг плаща-невидимку й поновив спроби проникнути в кімнату на вимогу, але робив це якось без натхнення. Урешті-решт порожнеча в шлунку і згадка, що Рон і Герміона швидко повернуться на обід, примусила його припинити ці спроби й покинути коридор Мелфоєві, який, мабуть, боятиметься вийти з кімнати ще кілька годин.
Коли він увійшов до Великої зали, Рон і Герміона вже доїдали обід,
— Мені вдалося… тобто певною мірою! — радісно повідомив Рон відразу, щойно помітив Гаррі. — Я мав явитися біля кав’ярні мадам Падіфут, трошки проскочив, залетів аж до Скривеншафта, але я все ж перемістився!
— Молодець. — похвалив Гаррі. — А в тебе, Герміоно, як пішло?
— Ой, та в неї все, як завжди, бездоганно, — Рон не дав Герміоні й рота розкрити. — Бездоганна мудрагельність, марудність і малодушність, чи що там у дідька, за три «М»… Ми ще забігли чогось випити в «Три мітли», і ти б чув, що про неї казав Тваньрос… Я здивуюся, якщо він незабаром не запропонує їй руку й серце…
— А в тебе що? — запитала Герміона, не слухаючи Рона, — Ти увесь цей час простовбичив біля кімнати на вимогу?
— Угу, — зізнався Гаррі, — І знаєш, кого я там зустрів? Тонкс.
— Тонкс? — одночасно здивувалися Рон і Герміона. —Так. Каже, що прийшла відвідати Дамблдора…
— Якщо хочете знати, — сказав Рон, коли Гаррі переповів свою розмову з Тонкс, — вона трохи схибнулася. Не може отямитися після того, що сталося в міністерстві.
— Це якось дивно, — чомусь стривожилася Герміона. — Вона мала б охороняти школу, чого це вона раптом покинула пост і прийшла побачитися з Дамблдором. якщо його немає в школі?
— Я тут подумав. — вагаючись, сказав Гаррі. Було якось дивно висловлювати це припущення: воно більше пасувало б Герміоні, аніж йому, вам не здається, що вона могла… знаєте… закохатися в Сіріуса?
Герміона глянула на нього круглими від подиву очима.
— Чого тобі таке спало на думку?
— Не знаю, — стенув плечима Гаррі, — але вона ледь не розридалася, коли я згадав його ім’я… а ще її патронус тепер великий і чотирилапий… я так подумав, чи не став він… знаєте… ним.