Нафта
- Автор: Пазолини Пьер Паоло
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7233-7
- Переводчик: Юлія Вікторівна Григоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нафта». Краткое содержание книги:
«Я розпочав писати книгу, яка буде моєю справою протягом років, може, до кінця життя. Не хочу про неї розповідати…; досить сказати, що це щось штибу «підсумку» всього, що я пізнав, усіх моїх спогадів». Так Пазоліні описав свій останній роман, якому судилося лишитися незавершеним через несподівану й трагічну смерть автора. Роман «Нафта», розпочатий на початку шістдесятих, у часи світової нафтової кризи, робота над яким тривала аж до смерті письменника, у листопаді 1975 року, — це великий уривок того, що мало стати романом-monstruum, обсягом приблизно дві тисячі сторінок. Це відчайдушні розсліди людської природи, вивчення таємниць сексуальності й усе це на тлі розколу розквітлої Італії з її зухвалою економічною політикою та таємними змовами у владі.
Я знову наголошую, що всіх цих та ще кількох менш важливих правил додержуються беззастережно, коли пари гуляють вулицею. А от якщо вони стоять біля стіночки чи біля лавки у садку, з безлічі правил залишається лише одне — перше.
Часто трапляється й по-іншому. Зрештою, Вулиця ххх ххх є звичним до того прикладом. На невеличкому майдані сидять усі члени родини (цього разу на старших падає світло): три чи чотири лавки, на яких сидять дружини родичів, стара мати у квітчастій сукні, молодик, неодружений, блідий та опецькуватий, над носом-картоплиною — пара блискучих оченят, «витворена» зачіска, яка стоїть у нього на маківці, наче величезна шишка, а під пахвами — вже звична барсетка. Посеред товариства, на чільному місці сидять він та вона. Обоє сидять мовчки, ніби заховались та усамітнились, але мовчать вони, бо так годиться, як людина, що має успіх і знає, що наразі настала година, коли їй виказують шану та величають. Дівчина у тісних-тісних джинсах, таких тісних, що аж впиваються в сцикуху, сидить тихо й зажурено, як колись годилося за звичаєм, про який ще не до кінця забули. А ось він — витончено-модерновий, аж до очманіння віддався мистецтву зробити так, щоб ним захоплювались. Він високий та худий, у дуже простій сорочці в обліпочку із темного турецького шовку, недбало тримає в руках свою барсетку; має довге, ніби в дикуна, волосся, одначе за кольором воно витончено пасує його обличчю, яке, навпаки, аж ніяк не можна було назвати дикунським: худе, точене, гладеньке; червоні губи під добре, акуратно окресленими вилицями й, зрештою, так само добре окреслені щелепи. Втомлені очі. Він мовчить, бо засмучений і через той смуток непривітний та відчужений. Можливо, це через невроз — той самий, від якого стає гидко й шкода. Та він прикривається трохи вередливою усмішкою привабливої, успішної людини, котрій усі заздрять і перед якою відкрите ціле життя в суспільстві, перед яким він запобігає й неприховано сподівається в ньому ствердитися як, звісно, надзвичайно сучасний наречений та батько. Він сперся білим та худим, тендітним, як у інтелігента чи жінки, ліктем на стіл у піцерії. Він не буржуа й не студент, він мешкає саме тут, на Вулиці ххх ххх, на перехресті з Торпіньятарською дорогою.
Хвастливе виставляння напоказ усіх цих любовних почуттів, котрі пов'язують пари, — фатального й явно плотського кохання, як дозволяє, чи то пак вимагає, вседозволеність, — доводить, що ці стосункиa[232] наскрізно нещирі. Й саме через це навіть у цьому Колі, де є Жінки, також панує Дух Потворності та Відворотності. Окрім пар, у Колі повно хлопців та дівчат, що перемішалися разом, хоч останніх набагато менше. Перебуваючи серед хлопців, яких більшість, вони й у цій більшості започатковують манеру поводитися утаємничено та з шанобливою самодостатністю, властивою парам. Сміються, жартують. Наразі жінки трохи знітилися, намагаючись бути на висоті за обставин, до яких вони ще не зовсім призвичаїлися, а тому приховують своє зніяковіння, строячи перед парубками вихиляси та викрутаси, прикидаючись дурепами, кривляючись та регочучи, а часом спантеличуються чоловіки, усміхаючись мляво й напружено, або тримаються на відстані, як цуцики, підібгавши хвоста, загнані на слизьке вторгненням та зухвалістю жінок, котрі взяли ситуацію в свої руки й забирають на себе всю увагу. Але це крайнощі. Здебільшого такі змішані гурти хлопців та дівчат, як оце у кінці Вулиці ххх ххх, що юрмляться поряд з хирлявими та вкритими пилом садовими огорожами, поводяться так, ніби товаришувати між чоловіками та жінками на Торпіньятарській дорозі повелося давним-давно, ще за царя Панька, й усі від того радісінькі й щасливі. Насправді присутність жінок у чоловічому гурті приборкує їх — не лише у фізичному сенсі, коли вони біжать, жартують чи виявляють несамовитість, — а й навіть у розмові, а над усе — у думках. Вчаться вкупі; безперечно, що в таких речах жінка сильніша, адже конформізм сильніший за будь-яке інше почуття, — й насправді виховання вигадали жінки. Котрі, до всього, ще роблять чоловіків схожими на себе. Ось вони, споконвічні хвастуни та хитруни з Торпіньятарської дороги, які вважають, що своєю худорбою, тендітністю, витонченими манерами, стоянням, трохи здійнявши плечико вгору й випнувши одне стегно трохи вперед, потрібно хизуватися. Їхні старші брати, чиї сильні, убогі й несамовиті тіла були на їхньому місці ще кілька років тому, або ж усіх їх відпорали від першого до останнього, або ж попідпалювали. Та, мабуть, не повірили б своїм очам і подумали, що в них глюки.
Нотатка 71z
МЕРДА
232
а любовні почуття.