Там, у темній річці
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-8182-0
- Переводчик: Дар'я Москвітіна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Там, у темній річці». Краткое содержание книги:
Через деякий час за нею почали приходити люди, які вважали її втраченою сестрою чи викраденою донькою. Ніхто з них насправді не знав, хто ця дитина. То для чого ж вона була їм так потрібна? Із кожним днем таємниця лише поглиблювалася. Німа дівчинка перевернула своєю з'явою життя місцевих мешканців. Звідки вона взялася? Кому належить? І чи знає вона сама, ким є насправді?..
— Ах! — зашепотіли Малі Марго від радості. — Хто ж це тут у нас?
Рита здивовано моргнула.
— Я чула про таке, але на власні очі ніколи не бачила. Навколоплідний міхур на початку пологів зазвичай лускає, і виливаються води. Але цей не луснув.
Немовля ніби перебувало у підводному світі. Заплющивши очі, воно рухало ніжками, стискало та розтискало маленькі кулачки, ніби плаваючи всередині прозорої, наповненої водою оболонки.
Рита торкнулася сріблястого міхура кінчиком ножа, і він одразу луснув.
Злилися води.
Новонароджений хлопчик, одночасно розплющивши очі та відкривши рота, зробив перший вдих і прийшов у цей світ.
Батьки та сини
Із-під копит Фліт летіли бризки. Темна ніч відблискувала срібним сяйвом. Армстронг думав про всіх малих тваринок — про мишей, ласок і тхорів, і сподівався, що їм вдалося сховатись у безпечному місці. Переймався він і хижими птахами, позбавленими звичної здобичі. Його непокоїла і доля риб, що відбилися від головного потоку і тепер плавали на мілководді, поряд із Армстронгом і його кобилою, і лише декілька дюймів відділяли їх від землі. Він сподівався, що Фліт не розчавить жодне створіння, яке волею долі відірвалося від свого звичного середовища і тепер перебуває між землею та водою. Надіявся, що все в них буде добре.
От вони й дісталися старого дуба навпроти острова Бренді.
Він почув якийсь звук. Коли обернувся, то побачив, як від тіні стовбура відділився силует.
— Робіне!
— А ти не поспішав!
Армстронг спішився. Попри присмерк він помітив, як щулиться і тремтить від холоду його син у тоненькій курточці. Робін напустив на себе пихатий вигляд і намагався говорити різко, та тремтливі нотки в голосі розбивали усю його браваду на друзки.
Батьківський інстинкт спочатку навіяв на Армстронга співчуття, але він одразу пригадав червону лінію на шиї дочки.
— Це ж твоя сестра, — глухим голосом промовив, хитаючи головою. — У таке неможливо повірити…
— Мати сама винна, — одказав Робін. — Якби вона одразу дала мені те, чого я просив, цього ніколи б не сталося.
— Тобі ще й мати винна?
— Вона багато в чому винна, і так, у цьому також.
— Як ти можеш її звинувачувати? Твоя мати — найкраща жінка на світі. Чия рука тримала ніж біля горла Сьюзен? Чия рука і досі його тримає?
Запала тиша. Її порушив Робін.
— Гроші приніс?
— Про гроші поговоримо пізніше. Спочатку нам треба обговорити дещо інше.
— На балачки немає часу. Дай мені гроші, і я піду. Не можу гаяти ані хвилини.
— Навіщо такий поспіх, Робіне? Хто за тобою женеться? Що ти накоїв?
— Борги.
— Відшкодуй свої борги чесною працею. Вертайся на ферму і працюй так, як працюють твої брати.
— На ферму? Це тобі личить вставати о п'ятій ранку і годувати свиней у темряві та холоді. Хіба я не народжений для кращої долі?
— Тобі треба якось домовитися з тим, кому ти заборгував. Я не можу сплатити таку суму одразу. Це занадто.
— Йдеться не про джентльменську позику. І він — не банкір, що готовий піти на поступки з термінами, — пирхнув Робін. — Якщо не даси грошей, мені прямий шлях на шибеницю. Тихо!
Він нашорошив у темряві вуха. Наче нічого.
— Гроші! Якщо я не вшиюся звідси сьогодні ввечері…
— Куди ти зібрався?
— Далеко. Куди-небудь. Де мене ніхто не знає.
— І залишаєш по собі так багато питань?
— Кажу ж: немає часу!
— Скажи мені правду про свою дружину, Робіне. Скажи правду про Еліс.
— Яка тепер різниця? Вони в могилі. Мертві. Мертвісінькі.
— І в тебе немає жодного слова скорботи чи каяття?
— Я думав, що отримаю від неї гроші! Вона казала, що її батьки нас забезпечать. Допоможуть влаштуватись у житті. Натомість вона повисла на моїй шиї, наче каменюка. Вона мертва, та ще й дитину втопила, ну й чорт із ними обома.
— Як ти можеш таке казати?
Тонкий тремтячий силует раптом завмер.
— Ти щось чув? — майже пошепки спитав Робін.
— Нічого.
Якийсь час Робін прислухався, але потім знову звернув усю увагу на Армстронга.
— Якщо він ще не тут, то скоро буде. Дай мені гроші й відпусти.
— А як же та дитина з «Лебедя»? Ти ж спочатку не заявляв не неї прав, але й не відмовлявся. А потім та загадкова ситуація під час літнього ярмарку. Я хочу знати правду.
— Ти знову торочиш про одне й те саме. Невже досі не зрозумів, що мені потрібно? Те, що висить у тебе на ремені у великому шкіряному гаманці.