«Ілюстрована Історія України»

Від сих вістей про Петрика справді пішов гомін по Україні й заТрівожив гетьмана й старшину. Люде похваляли ся: як прийде Петрик з військом Запорозьким, пристанемо, побемо старшину, орендарів та зробимо по давньому, щоб усі були козаки, а панів не було Мазепа трівожив ся, просив московського війська, бо бояв ся, що як рушить сам з України, то піде повстаннє. Але сграхи сї не справдили ся. ЗапОрожцї, хоч самі таким же духом дихали на Мазепу й усю старшину, не дуже охотили ся йти з Петриком на Україну, та й ставати озниками Кримиїв не дуже їм хотіло ся. Літом 1692 р. Петрик дістав поміч від хана і з Татарами пішов на Україну; кликав і Запорожців іти з ними визволяти Україну від Москви, що замишляє понегіолити до решти нарід український і для того каже гетьманови роздавати людей в підданство старшині—.,аби люде наші за тим тяжким підданством оплошили ся і не змогли противити ся, як Москалї ^ахотять сповнити свої замисли: посадити своїх воєвод і взяти нас в вічну неволю". Але сїчове товариство не пристало до Петрика, позволило тільки йти охочим, і таких назбирало ся небогато. Петрикові листи, розіслані в пограничні місця українські, теж не мали вплиізу: Мазепине вінсько вже стояло на границі, і коли люде побачили, з якими слабкими силами йде Пегрик, не важили ся повставати. Мусів вернути ся і самого погранича і по сім нещасливім початку люди мали ще меньше віри в можливість повстання. В 1693 і 1696 р. Петрик пробував ше підняти Україну, але мав з собою самих Татар, і за останнім разом вбив його оден козак, щоб дістати нагороду, обіцяну Мазепою за голову Петрика—тисячу карбованиїв.