«Ілюстрована Історія України»

Мазепа з старшиною заходили ся приборкати нарід страхом, залякати: замішаних в тих розрухах ловлено і віддавано на ріжні суворі карі, від битя киями включно до кари смерти в ріжних тяжких формах, і по сїм „станула в мирі тишина і безбоязненноє людем тамошним мешкане", як записує сучасник Величко. Не можна сказати, щоб старшина не задумувала ся над причинами такого невдоволення, одначе на утишеннє його не знайшла нічого більше, як те щоб скасувати аренди заведені за Самойловича від 78р., за дозволом царським, на ріжні військові потреби, а голов на утриманнє наємного війська, яким окружавсебе гетьман і старшина з огляду на неприхильний настрій народу і простого козацтва.

Віддавано в аренду курення- горілки, шинкованнє нею і продажу тютюну і дегтю, і хоч при тім зіставлено право варити горілку для власної потреби (селяне господарі мали право зварити на рік оден казан горілки для себе, козаки-по два, а пиво і мед скільки схочуть), то все таки сі „оранди" розбудили велике невдоволеннє між народом. Тому рішено було тепер пошукати якихось иньших доходів, а оранди скасувати. Але що нових доходів не знайшли, а загального податку завести бояли ся, щоб не роздражнити людей ще гірше, то кінець кінцем таки аренди зістали ся далї і покасовані були тільки деякі лрібнїйші оплати. Бо без наемного війська таки й старшина й гетьман вважали неможливим підтримувати „безбоязненне мешканнє" своє.

Тим гетьман з старшиною і заспокоїли ся, але нарід не заспокоїв ся, хоч і не важив ся піднятись против захищеного компанейськими та московськими ратями нового ладу. Цїкавим проявом тодішнього настрою являють ся проби повстання, вчинечі Петриком Іваненком в 1692—6 роках Се був канцелярист військової канцелярії, що з якихось причин мусїв сховати ся 1691 р на Запороже, і там пробував порушити Запорожців до боротьби з Мазепою за вияволеннє українського народу від „нових панів." Сїч як за Самойловича так і за Мазепи була ворожо настроєна до гетьманського і старшинського правління і до московського правительства, на котрім опирав ся новий лад. Кошовий запорозький Гусак в листах до Мазепи дорікав, що тепер в Гетьманщині бідним людям стало гірше як за Ляхів, бо кому й не треба і той завів собі підданних, щоб йому сіно й дрова возили, в печах палили, стайні чистили (зовсім так як нарікали на Поляків перед повстаннєм Хмельницького) Петрик, знаючи такий настрій Запорожа, сподівав ся підняти Запорожців, і крім того дістати поміч від Кримської орди. Московське правительство, а з ним і Гетьманщина далї стояли на воєннім становищу супроти Криму й Туреччини, і хан признав Петрика гетьманом українським і обіцяв поміч для вичволєння України, щоб князівство Київське і Чернигівське з усім військом Запорозьким і народом малоросийським, з Слобідшиною і Правобережем стало осібною державою, а Крим буде її боронити від ворогів, за теж козаки не боронитимуть Кримцям воювати московські землі. Запорожцям Петрик казав: „Я стою за посполитий нарід, за самих бідних і простих Богдан Хмельницький визволив нарід малоросийський з неволі лядської, а я хочу визволити його від нової неволі—від Москалів і своїх панів". І обіцяв, що весь нарід український повстане з ним: „Я, пане кошовий, горло своє ставлю—веліть мене на сустави порубати, коли вся Україна від самої Полтави почавши, не поклонить ся тобі—аби тільки хоч шість тисяч Орди взяв тай ходім! Думаєш, не поможуть нам братя наші голоколінки з бідними людьми, котрих сердюки, орандарі та тиі дуки, що їм царі маєтности понадавали, мало вже живими не їдять? Та вони як почують тільки, що ти з військом з Січи рушаєш, то самі тих чортів панів подавлять, і ми вже на готовий лад прийдемо А гетьман зараз на Москву втіче, бо там вся його душа, а тут тільки тїнь одна, у війську Запорозькім"..