Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

«Куліш був, — як розповідає О. Кониський, — людина типово вродлива, розумна, добре освічена, та всі ці якості перед молодими ентузіастами-демократами затьмарювала якась Кулішева пиха, холодна стриманість і надмірне його самолюбство; Куліш не припускав у суперечках жодних заперечень, навіть з боку Пільчикова».

Як і раніше, так і тепер і завжди Куліш поводився відчужено, тримався в товаристві відокремлено. Він не тільки не любив підлещуватись, запобігати, але водночас він мав нахил дратувати й зачіпати. Може, це була проста властива йому манера поводитись, а може, він це робив і навмисне.

«Найбільше нам не подобалося, — каже О. Кониський, — що Куліш розмовляв з нами російською мовою, незважаючи на те, що я й Пільчиков декілька разів починали розмовляти мовою українською».

Це так схоже на Куліша: лідер тодішнього українофільського громадського руху, він навмисне розмовляв російською мовою. Цієї манери суперечити й протиставляти себе іншим не зрозумів Кониський.

Приймали Куліша в Полтаві як визнаного проводиря. На його пошану українська громада улаштувала обід в залі міського саду. Внесок, як на той час, був досить високий — 3 карбованці сріблом. Записувались протягом трьох днів і 7-го припинили запис, бо записалось на обід понад двіста осіб, а більше зала не могла вмістити.

Обід, що відбувся 9 травня, й промови на обіді носили урочистий, помпезний характер: імена Куліша й Шевченка були проголошені як імена визнаних ідеологів і ватажків українського руху. Обід кінчився дуже пізно, й більшість публіки проводжала Куліша до його помешкання з музикою!

Вранці другого для полтавці з такою ж урочистістю проводжали Куліша до першої поштової станції.

Куліш з Полтави поїхав у Василівку до матері Гоголя, де Кулішеві дуже подобалося і де він любив гостювати. З Василівки 10 травня Куліш писав Шевченкові, малюючи своє перебування в Полтаві та цей славетний бенкет.

— Полтавці, зазвавши мене до себе на бенкет, жалкували, що Ви до них торік не завітали. Скільки не було там на бенкеті речей поважних, то знай Ваше славне й шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що десь далеко живе на чужині. Пили не раз за Ваше здоров’я й просили мене вблагати Вас, щоб Ви хоч на ту весну пошанували Полтаву, явивши їй свою кохану й шановну персону. Оце ж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю Вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут-бо не то пани й паненята, а всяка душа письменна й щира з Вашим «Кобзарем», наче з яким скарбом дорогим, носиться, та хутко й книжок їм буде не треба, бо повитверджували вже всі Ваші стихи напам’ять — і тривайте, чи не по Кобзареві й Богу моляться.

Тоді саме в Пільчикових Куліш зустрів і познайомився з молодою вродливою панночкою — Ганною Павлівною Рентель: «Козявка», як її звали в вузькому колі близьких знайомих. На панночку справив велике враження сам Куліш, ця урочиста його зустріч у Полтаві, тріумфальний нічний факельцуг, помпезний бенкет, прокламативні промови. Куліш здався їй справді особою виключною й добірною. Кулішеві теж сподобалась ця гарненька молода дівчинка, що з побожним дивуванням розмовляла з ним і питала в нього порад: як жити й що робити!