Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Але над усім панує згадка про вроду обличчя Глібової. Жодного обличчя італійки не знайшов Куліш, щоб була вона вродливіша за неї.

Куліш із Костомаровим приїхали до Мілана в день урочистого святкування визволення й з’єднання Італії; усі вулиці сяяли прапорами, з вікон віяли різнобарвні тканини.

— В Міланському соборі слухали ми пишновеличну літургію з двома органами і півчою, кращою в світі. Ми бачили десять тисяч народу, що зібрався в церкві. Багато приємних облич, але ж жодної красуні: це дивно! Жодного обличчя такого, яким Бог обдарував Вас — жалько тільки, що Ви не знаєте ціни цьому дару.

В Ніцці, а потім у Відині (Туреччина) Куліш одержав листи від Параски Федорівни.

Вона нарікала й скаржилась. Вона була незадоволена з того, що Куліш не приїхав до Чернігова, а поїхав за кордон, і закидала йому, що він «піддурив» її. Отже, в листі, заадресованому в Відин, вона вилила на Куліша цілу низку ревнивих обвинувачень, почавши з того, що він, мовляв, сховав од неї свої любовні зв’язки. Треба припустити, що до Глібової дійшли відомості про Ганну Рентель. Закидала вона йому також і велике його самолюбство, і непевність його почуття до неї, і невиразність його прагнень. Вона скаржилась і нарікала; з жіночою наївною простодушністю вона ставила перед ним запитання руба: кого він кохає й кого він має намір покохати.

Бідна ревнива жінка, що покохала таку неврівноважену, вередливу, несталу людину, як Куліш.

Куліш виправдувався. Та чого варті будь-які, бодай навіть найкращі й найрозумніші виправдання? В обвинуваченнях завжди є патетичність, і тому вони щось важать. Виправдання ж, навпаки, в більшості бувають ніякові, пустопорожні, стурбовані й нікчемні.

Кулішеві залишилося тільки натякати й плутатись, щоб пояснити, чому він поїхав не до Чернігова, а за кордон. Він виправдується, посилаючись, що в Україні йому довелось би зустрітись із різними дурнями й пошляками, які звикли совати ніс не в своє діло й отруїли б йому приємність перебування в Україні.

— Ви, — звертається Куліш до Глібової, — повинні були б самі порадити мені, щоб я тікав з моєї безглуздої Батьківщини, жертвуючи приємністю побачення задля того, щоб зберегти мій душевний спокій! Я сам пожертвував багато, відклавши мій приїзд в Україну. Досить хіба й того, що довго не почув від Вас дорогих для мене згуків про зелене жито. Та коли б я приїхав, як гадалось, то здумайте гарненько, як не відповідали б мої справжні враження тим потрібним для мене враженням, що я їх повинен був би переживати на кожному кроці.

Пояснення тут такі розпливчасті, що інтимний бік цих слів міг бути, може, зрозумілий тільки для Глібової.

Жалюгідні й ті виправдання, що з ними Куліш звертається до Глібової на відповідь за її ревниві закиди.