Людина без властивостей. Том I

Найяскравішого свого вияву цей розум, такий проникливий, коли йдеться про щось перед очима, й такий сліпий, коли йдеться про все загалом, набуває в ідеалі, що його можна назвати ідеалом доробку всього життя, доробку, який складається з трьох, не більше, статей. Є такі види розумової діяльности, де людина пишається не грубими книжками, а невеликими статтями. Якби, наприклад, хто-небудь відкрив, що за умов, досі ще не відомих, каміння здатне розмовляти, то знадобилося б усього-на-всього кілька сторінок для того, щоб описати й пояснити це явище, яке б означало переворот у науці. А ось про добромисність, навпаки, можна писати все нові й нові книжки, і справа це аж ніяк не просто наукова, бо це — метод, яким ніколи не пощастить з’ясувати найважливіші життєві питання. Різновиди людської діяльности можна розподілити за числом потрібних їм слів: що більше слів, то гірше стоїть справа з характером їхньої діяльности. Усі знання, які привели людський рід від шкуряного одягу до польоту в повітрі, разом з їхніми доказами в готовому вигляді заповнили б не більше, ніж довідкову бібліотеку; але й книжкової шафи завбільшки як земна куля зовсім не вистачило б, мабуть, щоб умістити решту знань, навіть якщо не брати до уваги тієї вельми широкої дискусії, яку провадили не пером, а мечем та кайданами. Так і кортить висловити думку, що свої людські справи ми залагоджуємо вкрай нераціонально, коли ведемо їх не за науками, кожна з яких так зразково посунулася своїм шляхом уперед.

Такий і справді був настрій, така була налаштованість доби (гай-гай, стількох же то років — певне, цілих десятиліть!), яку ще трохи застав Ульріх. Тоді про те думали, але оце «думали» тут так безособово-розпливчасто вжито зумисне; важко сказати, хто саме й скільки людей так думали, однак це витало в повітрі: що жити можна, мабуть, у точності. Нині спитають: а що це означає? Відповідь буде, либонь, така, що праця всього життя може складатися, так само, як із трьох статей, і з трьох віршів чи трьох дій, в яких особиста продуктивність сягає найвищого ступеня. Відтак це означало б приблизно те саме, що мовчати, коли нема чого сказати; робити лише необхідне, коли не треба домагатися чогось особливого; а найголовніше — лишатися нечулим, коли не маєш невимовного відчуття, що розпростер руки й линеш на хвилі творчости. Не важко помітити, що так більша частина нашого духовного життя відмерла б, хоч це, можливо, не така вже й болюча втрата. Тезу про те, що великий збут мила свідчить про велику чистоту й охайність, не варто поширювати на мораль, де справедливішим буде одне новіше твердження, а саме: яскраво виражена пристрасть митися вказує на не зовсім чистий внутрішній стан. Корисно було б провести такий експеримент: якомога менше зважати на мораль, що супроводжує всі наші вчинки (хай би якого різновиду вона була), й дотримуватися її лише в тих виняткових випадках, коли це має сенс, а в решті випадків думати про свої вчинки не інакше, ніж про потребу стандартизувати олівці чи ґвинти. Щоправда, чогось доброго з цього вийшло б не багато, але бодай що-небудь краще таки вийшло б; талантів не зосталося б, а лишився б тільки ґеній; з картини життя позникали б тьмяні копії, що їх породжує невиразна подібність між діями й чеснотами, а натомість прийшла би п’янка єдність чеснот у святості. Одне слово, від кожного центнера моралі лишився б міліграм есенції, яка, навіть коли її всього-на-всього тільки одна мільйонна грама, своїх солодких чарів не втрачає.