25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
1946 та 1948 років Марґарет, як представницю оксфордського студентства, запрошували гостем на загальнонаціональні конференції Консервативної партії. Це стало її першим кроком до великої політики.
1948 року молоду випускницю Оксфорда було вперше висунуто кандидатом до парламенту від Консервативної партії. Проте це було радше формальним кроком. У Британії й тоді існувала, й досі існує суто мажоритарна виборча система. В окрузі Дартвуд Марґарет ніхто не знав, коштів на виборчу кампанію їй практично не виділили, а головне, більшість виборців у окрузі традиційно підтримувала лейбористів. Відтак Марґарет не мала реальних шансів на перемогу. Вона й програла. Проте набрала голосів набагато більше, ніж могли розраховувати консерватори. Вже тоді керівники партії звернули увагу на її вкрай агресивний стиль полеміки. «Обирайте між партією свободи та партією рабства (малися на увазі лейбористи. — Авт.)», — під таким гаслом проходила виборча кампанія майбутнього прем’єра. 1950 та 1951 років Марґарет ще двічі висували кандидатом до парламенту від консерваторів. Але знову в суто «лейбористських» округах. І вона програла ще двічі.
Після закінчення університету Марґарет почала працювати в хімічній лабораторії у графстві Ессекс. Працювала старанно, але без видатних успіхів — великих здібностей до хімії, за свідченням колег, не мала. Натомість співробітники дали дочці бакалійника з глибокої провінції іронічне прізвисько Герцогиня — за зверхню манеру поведінки. Вони не знали, що через кілька десятиліть за видатні заслуги перед країною Марґарет справді отримає шляхетський титул, щоправда не герцогині, а «лише» баронеси. Водночас за три роки роботи в лабораторії Марґарет ознайомилася з проблемами британської промисловості та зав’язала особисті контакти з деякими бізнесменами. Паралельно з цим вона здобувала другу вищу освіту — юридичну. «Я потребую цього для своєї політичної діяльності», — відверто визнавала Марґарет.
1950 року вона познайомилася з власником хімічної фабрики Денісом Тетчером, а наступного року вийшла за нього заміж. На десять років старший за свою наречену Деніс був таким самим переконаним консерватором, як і вона. Під час Другої світової війни майора Тетчера було нагороджено Хрестом Британської імперії (приблизний аналог — звання Героя Радянського Союзу). Перед вінчанням Марґарет перейшла з пуританської методистської церкви до англіканства, до якого традиційно належить більшість англійців, зокрема й її чоловік. Проте від войовничих методистських поглядів не відмовилася. На все майбутнє життя Деніс став, можна сказати, «надійним тилом» Марґарет. Він усіляко підтримував її політичні амбіції. Марґарет уже ніколи не доводилося працювати лише для того, щоб заробити собі на шматок хліба. Відтак одразу після шлюбу вона покинула хімічну лабораторію, переїхала в будинок чоловіка в графстві Кент і розпочала адвокатську практику. Щоправда, без особливих успіхів.
1953 року Тетчер народила двох близнюків — дочку Керол та сина Марка. На якийсь час вона перетворилася на маму-«декретницю», згідно зі своїми методистськими та консервативними переконаннями. Втім, і згодом, коли вона вже була членом парламенту, а потім і прем’єром, Марґарет уважала за необхідне гідно виконувати свої обов’язки дружини та матері. Вона завжди готувала гарячий сніданок для чоловіка та дітей, сама прибирала помешкання. Щоправда, через десятиріччя Керол, яка на той час стала журналісткою, опублікувала художню книгу, де під вигаданим прізвищем змалювала сімейне життя Тетчерів за часів свого дитинства. Мати головної героїні постає в цій книзі дуже жорсткою, навіть жорстокою особою, що дуже добре вміє вимагати, але не здатна дати своїм дітям бодай крихту душевного тепла. Ця книжка, написана рідною дочкою, стала одним з основних козирів опонентів Тетчер та її Консервативної партії під час чергових парламентських виборів.
1955 року Тетчер висловила бажання знову висуватися кандидатом до парламенту. Керівництво консерваторів відмовило їй, хоча поблизу, у Кенті, були два «підходящі» округи. Сталося так, як переконана сама Тетчер, через звичайнісінький чоловічий шовінізм. Чоловіки-політики просто не повірили, що молода жінка з двома дворічними малюками на руках спроможна з повною віддачею провести напружену передвиборну кампанію.