25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Обох своїх дочок Робертс віддав до найкращої в містечку школи, хоча річна плата за навчання у 12 фунтів стерлінгів була досить відчутною для родинного бюджету. Меґґі вчилася не блискуче, але дуже старанно. Одягалася скромно, та акуратно. З 5 до 15 років займалася музикою, а після цього стала одним із кращих гравців шкільної жіночої команди з хокею на траві.
Вона завжди видавалася старшою за своїх однолітків — і не через зовнішність, а через дуже поважний, «дорослий» стиль поведінки. Подруг у неї не було.
У віці дев’яти років Марґарет виграла загальноміський конкурс серед учнів молодших класів на найкращу декламацію вірша. «Тобі пощастило», — з усмішкою сказав мер Ґрентама, вручаючи їй нагороду. «Ні, — дуже серйозно заперечила Меґґі. — Я це заслужила».
Марґарет закінчила школу 1943 року, в розпал Другої світової війни. Найтрагічніші для Британії дні, коли була реальна загроза, що країну, вперше за тисячу років, буде окуповано іноземцями, вже минули. Але більшість хлопців була на фронті, відтак дівчатам було дещо легше вступити до престижних університетів. І Меґґі Робертс обрала… Оксфорд. Саме цей найаристократичніший університет закінчила переважна більшість британських прем’єрів та політичних лідерів. Дівчину не зупинило навіть те, що при вступі туди на будь-який факультет за традицією обов’язково треба було складати іспит з латинської мови, яка в її провінційній школі взагалі не викладалася. Директриса школи радила їй обрати для продовження освіти якийсь скромніший університет, чи, принаймні, протягом року вивчати латину на спеціальних курсах. Марґарет відмовилася і самотужки за кілька місяців вивчила латину. Проте вирішила вступати не на юридичний факультет, де, власне, й училися майже всі ті майбутні прем’єри, а на хімічний. І не тому, що аж так любила хімію — просто там був найнижчий в Оксфорді конкурс. Попри це не добрала півбала і змушена була ні з чим повертатися додому. Але в жовтні 1943-го кілька оксфордських хіміків-першокурсників зголосилися добровольцями на фронт, і дівчину було прийнято на одне з місць, що звільнилися.
Нині це питання видається навіть смішним. Але це нині. А у Великій Британії в 40-ві роки минулого століття? У опонентів консерваторів — лейбористів — було кілька жінок — членів парламенту. Консерватори ж і далі вважали, що політика — суто чоловіча справа. Наприклад, до Оксфордського союзу консерваторів, школу якого пройшли у студентські роки всі майбутні прем’єри-консерватори, що вчилися в цьому університеті, жінок просто… не приймали. Проте в Оксфорді існувала інша, хай і не така авторитетна організація — Асоціація консерваторів, до якої Марґарет вступила в перший же місяць навчання.
Оксфорд на той час уже зовсім не був цитаделлю консерваторів. Навпаки, в роки навчання Марґарет тон серед політично активних студентів задавали ліберали, соціалісти й найрізноманітніші ліві. Сусідкою майбутнього прем’єра по кімнаті в гуртожитку всі роки навчання була студентка-комуністка. Консерватори у студентському середовищі видавалися старомодними й не користувалися авторитетом. Дехто з першокурсників-консерваторів у зв’язку з цим відійшов від політики чи навіть радикально поміняв свої погляди. Не такою була наша героїня. Постійно стикаючися з політичними опонентами, вона не лише не пом’якшила своїх поглядів, а стала ще ортодоксальнішим консерватором.
Марґарет вивчала хімію старанно, але без особливого ентузіазму. Відвідувала всі лекції, виконувала всі практичні завдання, але в результаті отримала диплом лише II ступеня. «Я ніколи не розраховувала на диплом І ступеня, сподіваючися, що в майбутньому не займатимуся хімією професійно, — писала вона через багато років. — Занадто багато часу я приділяла політиці». Окрім занять зі свого фаху, Марґарет відвідувала лекції та практичні заняття з ораторського мистецтва. Вже на третьому курсі міс Робертс стала президентом оксфордської Асоціації консерваторів. «Ми всі її не любили, але поважали, — згадував згодом один з її колег по Асоціації. — Вона завжди була дуже незговірливою та жорстокосердою. Та водночас вирізнялася діловими якостями, активністю й войовничим консерватизмом». Такою, що викликає повагу, але не симпатію, Марґарет лишилася на ціле життя. В останній рік її прем’єрства представницьке соціологічне опитування засвідчило, що 63 відсотки британців поважають Тетчер, але водночас 67 відсотків її не люблять.