Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Брейді вважала, що мода на психоаналіз у Сполучених Штатах нагадувала популярність астрології в І та II столітті. Як пізніше пояснював Мастерз: «Її не так турбувала персона Райха, як те, у чому вона вбачала паросток нового культу, що проростав із доволі нестримного нонсенсу… для Мілдред ортодоксія була абсурдом, а Райх — загрозою».
Стаття Брейді «Новий культ сексу та анархії» вийшла у світ 1947 року в квітневому номері журналу «Harper’s». Попри добрячу купку радикалів по обидва узбережжя, то було вперше, коли американці почули про Райха широким загалом й пізнали його таким, як його описувала Брейді: ексцентричним винахідником оргонної камери, що зійшов з правильного курсу, й інтелектуальним натхненником новоутвореного молодіжного руху з району затоки Сан-Франциско, яким у Біґ Сур[63] керував романіст Генрі Міллер (прославився своїми забороненими еротичними творами «Тропік рака» та «Тропік козорога»), а в Берклі, що правда у масштабах дещо менших, ним заправляв поет-анархіст Кеннет Рексрот (що засідав у президії форуму анархістів, кола лібертаріанців). То були люди й місця, яких Райх не знав і в яких, відповідно, ніколи не бував.
Міллер повернувся до Америки 1940 року після десяти років, проведених у Парижі, — місті, яке він змальовував як сексуально-пригодницький «край траху» — й одразу ж подався у трирічну подорож завдовжки у 25 000 миль дорогами країни. Його травелог «Провітрений кошмар» (1945) завзято критикував Сполучені Штати, які автор зображав духовно спустошеними, сповненими конформізму, упередженості, міщанства та сексуальних обмежень. Він розумів, що покоління емігрантів, разом з яким він повернувся до Америки, вбачало у ній світ надії, представницю майбутнього, але Міллер писав: «Для мене то був світ, який я знав надто добре, світ, який мене безкінечно засмучував». Проблиски автентичності він віднаходив хіба що у віровідступниках та ескапістах, яких зустрічав на своєму шляху. 1944 року, у віці 52 років, він разом зі своєю третьою дружиною, аби втекти від цивілізації, яку отаврував хворою, й насолоджуватися сірчаними джерелами та простецьким життям, осів у Біґ Сур. Притримуючись Міллерової слави беззаконника, жили вони в хатині колишнього в’язня, що стояла на краю скелі, яка на тисячі футів врізалась у глибини океану.
Міллер, «мудрець із Біґ Сур», жив настільки злиденно, що написав до редакції журналу «New Republic» відкритого листа, благаючи читачів вислати йому хоч якийсь одяг («вельветові штанці стали б у нагоді»), знаряддя для малювання, ну й грошенят, скільки не шкода, а він їм за їхні пожертви даруватиме по одній зі своїх акварелей. Подачки від людей він возив до свого дому, який на півтори милі здіймався над початковою точкою його шляху до милостині, у дитячому візку — й робив він це, нічого на себе не одягаючи, як він і сам писав у мемуарах, «лиш причинне місце мушлею прикрив». Те, що люди щось та й приносили, було результатом, за його власними словами, «непристойного успіху». Журнал «Time» називав Міллера «американським прихильником вільної любові й вільного неробства із Парижа»; але, на думку Міллера, жертводавці, насправді, спонсорували ідеалістичну авантюру: його намагання створити сплав сексу і загадково новітньої релігії задля відкриття утопічної альтернативи «злочинницькому статусу-кво».
Легенди про Міллера, літературного порнографа, стало достатньо, аби Біґ Сур почало асоціюватися в народу із сексуальною ліберацією; потріпані контрабандні примірники його книг, які повернулися з Європи разом із американськими солдатами, циркулювали в богемних колах й забезпечували його репутацію в підпіллі (просто так у Штатах їх годі було купити аж до 1964 року). Мученик цензури та антивоєнний писака, Міллер мав свою частку культистських хлопчиків на побігеньках, чи ж то «міллеристів», що скупчувалися у Біґ Сур, сподіваючись наслідувати його. «Їх усіх переповнювало бажання втекти від жахів насущних, і вони були готові жити, як щурі, лиш би їх залишили в мирі та спокої», — писав Міллер про цих післявоєнних непристосуванців — як ветеранів, так і добросовісних нонконформістів, які шукали кращого шляху і за нього ж боролися. «Циклотрон розщепив не лише атоми, — писав Міллер про каліфорнійське відкриття, яке призвело до винаходу атомної бомби, — він розщепив і наш моральний кодекс».
Міллер успадкував свою халупку від Джорджа Лайта, 24-річного поета, якого через його смугляве португальське симпатичне обличчя прозвали Блекі-Бандитом. Лайт та його дружина Ненсі все ж не поїхали із Біґ Сур, й оселилися у хатині по сусідству, де й поглинали філософію Міллера. Безсумнівно, Міллер також перейнявся Лайтовим захопленням Райхом. Міллер надихнув Лайта на започаткування «Circle» — анархістсько-пацифістського літературного журналу, редакція якого засідатиме в Берклі, у який дописуватимуть як він, так і Рексрот, і який міститиме панегіричні статті про Райха. Перед входом до офісу Лайта вони, мов пост караульного, поставили саморобну оргонну камеру.
63
Біґ Сур (англ. Від Sur) — рідконаселений район узбережжя центральної Каліфорнії, де гірський хребет Санта-Люсія стрімко здіймається вгору, виходячи із узбережжя Тихого океану.