Історія України. Посібник
- Автор: Бойко Олександр Дмитрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий центр "Академія"
- ISBN: 966-580-122-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України. Посібник». Краткое содержание книги:
У процесі підготовки до друку цього видання уточнено деякі формулювання, розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів, які розглядаються в єдностях та суперечностях різноманітних тенденцій з осмисленням їх витоків, обумовленості мотивів вчинків конкретних історичних постатей. Виклад подій доведено до середини 2001 р.
Посібник прислужиться студентам, викладачам вищих навчальних закладів. Корисним він буде учителям середніх загальноосвітніх шкіл, усім, хто прагне пізнати суть і наслідки подій минулого нашого народу.
Характерною особливістю пореформеного землеволодіння в західноукраїнських землях було збереження церковного землеволодіння — тільки на Буковині на початку XX ст. земельний фонд церкви становив майже 26 % усієї корисної землі цього регіону.
З розвитком товарно-грошових відносин значна частина поміщиків не змогла перейти до нових умов господарювання. Непрофесійне ставлення крупних землевласників до сільськогосподарського виробництва призвело до того, що на рубежі XIX і XX ст. заборгованість галицьких поміщицьких господарств у розрахунку на гектар землі була у 3 рази вищою, ніж селянських. Це спричинило занепад поміщицьких латифундій, поширення парцеляції (продажу частинами) маєтків, здачі земель в оренду (наприкінці XIX ст. західноукраїнські поміщики здали в оренду майже 30 % своїх земель).
Буржуазні відносини суттєво трансформували не тільки поміщицьке, а й селянське землеволодіння. Активна диференціація селянства призвела до того, що на рубежі віків у західноукраїнських землях налічувалося майже 80 % бідняцьких, 15 % середняцьких і лише 5 % економічно міцних заможних селянських господарств. Характерною рисою селянського землеволодіння цієї доби було помітне збільшення кількості селянських господарств внаслідок дроблення, яке супроводжувалося прогресуючим зменшенням земельних наділів.
На цьому ґрунті гостро постала проблема аграрного перенаселення в західноукраїнських землях. Шукаючи вихід із критичного становища, західноукраїнські селяни почали виїжджати за кордон — до Канади, США, Аргентини, Австралії, Бразилії тощо. Наприкінці XIX ст. із Східної Галичини та Північної Буковини емігрувало 250 тис. осіб, а із Закарпаття — 170 тис. Цей процес мав тенденцію до зростання. Фахівцями підраховано, що в 1890–1913 pp. кількість емігрантів із західноукраїнського регіону становила майже третину всього приросту населення краю за цей період[27]. Проте, незважаючи на значні масштаби еміграції (до Першої світової війни із західноукраїнських земель за кордон переїхало на постійне проживання майже один мільйон осіб), вона лише частково вирішувала проблему аграрного перенаселення і пом'якшувала ситуацію на селі.
У другій половині XIX — на початку XX ст., незважаючи на залишки кріпосництва, аграрний сектор західноукраїнських земель поступово переходив на капіталістичні рейки. Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства; поліпшуються знаряддя праці; поширюється практика використання прогресивних раціональних сівозмін, застосування добрив; формується господарча спеціалізація окремих районів, розширюються посівні площі тощо. Однак ці позитивні зрушення мали, як правило, локальний, фрагментарний характер, в цілому ж сільське господарство західноукраїнських земель було малоефективним, розвивалося на екстенсивній основі і працювало в режимі самозабезпечення, а не розширеного товарного виробництва. Достатньо сказати, що протягом другої половини XIX ст. продукція землеробства Галичини, Буковини і Закарпаття збільшилася майже у 1,5 раза, а населення — в 1,8 раза.
Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер, що позначилося на її структурі та динаміці розвитку. Особливо це помітно у сфері промисловості, де колоніальні форми господарювання виявилися у низці тенденцій, процесів та явищ:
1. Гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель. Маючи у своєму розпорядженні такі потужні важелі, як податкову систему, державні замовлення, бюджетні фонди тощо, австрійський та угорський уряди активно стимулювали індустріальний розвиток власно австрійських та угорських земель і водночас консервували економічну відсталість західноукраїнського краю. Характеризуючи становище у промисловості в перші пореформені роки, Львівська торгово-промислова палата констатувала, що ні в будівництві, ні в промисловості західноукраїнських земель «не тільки не було ніякого піднесення, а спостерігалося помітне погіршення і спад діяльності»[28]. З часом ситуація на краще не змінилася. Вищі, ніж у центральних імперських землях податки; відсутність державної фінансової підтримки; протекціоністська політика щодо австрійських підприємців, суттєво підривали конкурентоспроможність західноукраїнської промисловості. Промислові галузі краю (цукрова, текстильна, скляна, паперова та ін.) втрачали свої колишні позиції та занепадали.
27
Див.: Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX–XX ст.: Навчальний посібник. — К., 1996. — С. 79.
28
Див.: Ковальчак Г. І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. — К., 1988. — С. 161.