Оріноко
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Рекун
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Оріноко». Краткое содержание книги:
В ній розповідається про дальше життя Яна Бобера — незвичайної білої людини, яка стала вождем волелюбних індійських племен.
Дія відбувається в першій половині XVIII сторіччя. Втікаючи з іспанської неволі, група індійців та негрів залишає «острів Робінзона», вирушає до Південної Америки й оселяється на берегах величної річки Оріноко.
Та колонізатори приходять і сюди. Вогнем і мечем намагаються вони поневолити незалежні землі. Знову розпочинається боротьба індійських племен за свою свободу і незалежність, запекла боротьба простих, чесних людей проти озброєних до зубів підступних ворогів.
Схвильована розповідь про цю самовіддану боротьбу, про її героїв, яскраві картини життя індійського народу і складають основу твору.
І справді мав рацію. Дабаро плив і плив, ніхто не нападав на нього. Ми стежили за його рухами з великим інтересом. Більшість присутніх бажали йому смерті, і їх дратувало, коли він спокійно проплив недоторканий половину шляху. Якийсь божевільний, у якого жінку й брата вбили акавої, кинув у воду недалеко від Дабаро гілку, щоб плескотом привернути увагу хум. Я гнівно крикнув на нього, що це підлість і не можна обманювати невидимі сили. Оронапі і Арасибо підтримали мене.
Тимчасом Дабаро плив далі, і ніхто його не чіпав. До берега залишалось лише тридцять кроків, потім — двадцять, три чверті дороги до свободи було позаду. З одного берега за кожним його рухом стежило кілька сотень очей. Деякі з індійців так щиро бажали акавоєві смерті, що мимоволі погрожували йому п'ястуками, а їхні обличчя палали лютим завзяттям.
А берег порятунку був усе ближче і ближче. Дабаро, бажаючи швидше доплисти, почав сильніше працювати руками. І раптом його немовби щось вразило. Він піднявся над поверхнею води, наче від сильного удару, і відразу зник з очей. За хвилину він виплив і почав борсатися, щоб за всяку ціну доплисти до берега.
— Вони схопили його, — вирвалось радісно з багатьох грудей. — Напали на нього! Він загине!..
Сумніву не було — акавоя атакували хуми. Але до берега було дуже близько: лише кілька кроків. Дабаро, кидаючись на всі боки, як божевільний, проплив їх і, зібравши останні сили, вийшов на сушу. Ми бачили здалека, як деякі розлючені риби вискакували за ним з води, але для них він був уже недосяжним. За три кроки від води він ліг на землю, а кров текла з багатьох його ран на животі, грудях, ногах.
— Він переміг! — ствердив спокійно Оронапі. — Він житиме.
Наступний акавой вагався входити у воду, бо бачив усе, що відбувалося. Йому бракувало відваги. Його штовхнули силою. Він плив гарячково, сильно працюючи руками. Та не доплив і до середини протоки, як на нього напали бестії. Він рвучко кидався на всі боки, але після кількох рухів, які дедалі слабшали, пірнув під воду і вже більше не виринув з безодні. На цей раз уже не радісний крик, а могутній, тривалий гул задоволення пронісся над натовпом.
— Наступний! — вигукнув Оронапі.
Кровожерливах риб ставало все більше й більше. Ми бачили з берега, як то тут, то там поверхня річки наче кипіла, а розлючені хуми вискакували з неї на хвилину, блискаючи у повітрі своєю лускою. Риби були пекельно ненажерливі. Таким чином після короткотривалої боротьби загинув і цей акавой, а потім — третій, четвертий і п'ятий. Пізніше Оронапі штовхнув у воду трьох разом. Двоє, що пливли трохи попереду, були швидко знищені хижаками, що кишіли біля них, а третій, який був кроків на десять позаду, щасливо переплив протоку і, хоч покусаний, все ж таки живим вийшов на берег.
Така глибока ненависть до акавоїв жила в серцях індійців, особливо варраулів, що врятування другого вони зустріли прокляттями.
— Дикий народ! — сказав я голосно до Арнака і Вагури. — Не поважає свого слова…
Раптом на другому боці протоки я помітив дивне пожвавлення. Кілька варраулів з списами в руках почали наближатися до двох акавоїв, що лежали на землі. Звичайно, що не з добрими намірами. Коли я звернув на це увагу Оронапі, він гукнув до них, щоб вони негайно повернулися. Варраули зупинилися лише на хвилину, а потім знову почали підкрадатися до акавоїв. Перший з них наблизився до Дабара, підняв спис, намірюючись його вбити.
Я швидко підняв мушкет, прицілився. Коли пролунав постріл, варраул, закричав від болю і, випустивши зброю з рук, схопився за праве плече. Саме туди я й цілився, і куля влучила добре.
Варраул, якого я покарав, утік, а за ним і його товариші.
Мертва тиша запанувала серед індійців, що оточували мене. Всі наче остовпіли. Я, знову зарядивши мушкет, розлючено гримнув на Оронапі:
— Дикий народ! Зрадливий!
Але головний вождь і сам був у цьому переконаний, він не заперечував.
— Ти добре зробив, Білий Ягуаре! — визнав він щиро. — Йому треба було навіть голову розбити…
Намагаючись задобрити мене, Оронапі запропонував останньому, дев'ятому по черзі акавоєві, дарувати життя. Всі присутні і навіть Арасибо швидко погодилися. Таким чином троє полонених були врятовані від смерті.
За хвилину капітан Повелл, що стояв недалеко, підійшов до мене з виразом щирого захоплення в очах.
— Я бачив твою останню суперечку з Оронапі! — сказав він, стискаючи мені руку… — О боже, як ці індійці тебе палко люблять. Ти маєш владу над ними, я розповім про це, де треба. Ти чудово провів цю сцену, майстерно удавав себе роздратованим.