На уходах

Нагадав хлоп’ячі літа, як то з ровесниками коні пас на леваді, аж до тої хвилі, коли попався татаринові. Нагадав дядька Касяна свого спасителя і почув у своїм серці велику вдячність до нього. Коли б трапилася колись нагода відплатити йому за його доброту. Нагадав товаришів шкільних, Січ запорозьку, сотника Жмута. І на хвилю забув, де він є. Йому здавалося, що стоїть на майдані січовім. Та в тій хвилі почув немічне кахикання хворого батька і знов станула перед очі сумна дійсність. Чому він тепер не на Січі з батьком, або у сотника? Як там усі піклувалися ляшкою-бранкою, а що тут ляхи з хрещеним народом не виробляють. Івась знемігся дуже, присів під плотом і став дрімати. Кілька разів шарпнув кінь за поводи, і він прокинувся. Та відтак випали поводи з руки, Івась не мав сили їх задержати, і він заснув.

Рано почув в селі якийсь гамір і прокинувся. Його кінь стояв під оплітком і куняв. На щастя уздениця замоталася у корч вербини, а то пішов би світами. Івась став прислухуватись до гомону і йому зараз нагадалось, що се двірська служба людей на панщину жене. Та як воно? Хіба ж сьогодні не неділя свята? Певно розвідає у батька. Він повів коня в сіни.

— Добрий день, тату! Чи гаразд спав?

— Яке там моє спання. От, мов птиця на гілляці: заснеш хвилинку, та й знов прокинешся. Кашель мені не дає спати.

Та ти, Івасику, такий здорожений, та не спав усю піч, коня пильнуючи.

— Я спав добре. Таки зараз під тином заснув. Чого се, тату, такий гамір у селі, хіба ж сьогодні на панщину людей гонять?

— А гонять, синку, гонять. Гонять тих, що чим-небудь прогрішились. Таке видумав наш новий економ.

— Бодай вони пропали, що таку содомію заводять.

— Побачиш, що й пропадуть. Господь Бог не дозволить жартувати із себе. Він терпеливий, а кара Божа не минеться так. Ось я тобі зараз що-небудь їсти прилагоджу. Ти, синку, нічого не їв.

— Погризу сухаря, води нап’юсь, буде з мене. Опісля піду під церкву, коня продам, тобі хатку якусь найму і туди перенесемося.

— А я тобі таки раджу коня не продавати. Коли не хочеш інакше, дай його комусь пасти, він тобі в пригоді стане.

Тобі неперемінно треба буде звідсіля тікати. Мені ти нічого не поможеш. Чейже Господь зжаліється наді мною і зробить моїм злидням край.

— Ні, таточку, що не говори, а я тебе не лишу. Я таки мушу твою долю поправити. За наймита стану у кого-небудь, у мене сила є.

— Я боюсь, що економ тебе у замок візьме, ти гарний собою хлопець, у лакеї постриже.

Старий притяг до себе Івася, дивився з любов’ю в його лице і гладив дрижачою висохлою рукою по кучерях.

— Яке панові до мене право? У мене землі нема, то я й панщини не зобов’язаний робити.

— Ого-го, тут не так. Тут нема ніякого права, а тільки панська воля. В тебе землі нема, та ти таки панський чоловік, холоп, підданець, і пан може з тобою зробити, що йому захочеться. Колись була тут свобода, та минулося. Добре було людям жиги, як мені старі діди розказували і як я сам затямив, та усе перегуло, відколи люті пани настали.