На уходах

— Та чого мене жаліти, коли мені нічого не сталося, — сказав Андрій, сміючись. — Коли б я був втопився, то й вам так би було, і не жаліли би.

Козаки стали сміятися.

— Как он резко вазражаєт! — говорили москалі. — Какая дьорзость!

— Не дивуйтеся, ваші милості, він не розібрав, як слід, вашої речі, — справдувався старшина.

Посли переглянулися, а далі стали скидати гроші, які один хотів передати Андрієві.

— Спасибі вам, панове, я не візьму, мені не треба, за гроші я у воду не скакав.

— Візьми, Андрію, а то можуть образитися, вони ж посли великого царя, це вони тебе нагороджують.

Андрій узяв гроші та впустив у свою кишеню.

— Спасибі вам, мої добродії, за почесне і здорові будьте, — він хотів йти, та старшина задержав його:

— Тобі слід, хлопче, поцілувати їх у руку.

Андрій обійшов усіх москалів, цілуючи їх по черзі по руках.

— Ти грамотний? — питав думний дяк.

— Я скінчив січову школу і знаю грамоту добре.

— Ми возьмьом тебя в Москву, мальчик, — сказав думний дяк.

— Спасибі, я із Січі не піду, — відрубав Андрій і пігнав до пристані.

Тут обступили його зараз козаки і стали допитуватися, що і як.

Тим часом посли пішли у Січ. Із січових валів гримнула гармата на привітання великих гостей. Назустріч вийшов кошовий батько і повів гостей у хату. Сюди позносила челядь скрині з подарунками для Січі, від московського царя. Коли кошовому розповіли сьогоднішню пригоду, він каже:

— Бравий хлопець, у свого батька вдався. Як гадаєте, панове, його б слід у козаки вивести.

— Молодий, але проворний та розумний з біса. Я тямлю, як кілька літ тому школяра товариша з топелі вирятував.

— Приклич його сюди, — каже кошовий до посильного козака.

Побігли до перевозу за Андрієм.

— Ходи, небоже, кошовий кличе.

— А то чого?

— Не бійся, бити не звелять.

Андрій пішов так, як стояв. Кошовий подивився на нього і каже:

— Мені здавалося, що то ще дітвак, а то козак, мов дубок. Слухай, хлопче, за це, що ти сьогодні зробив, людям життя врятував, і то послам великого царя православного, ми тебе в козаки-товариші переводимо.

Ти підеш до переяславського куреня. Одежу та зброю видадуть тобі з січової скарбниці, ти заслужив на це.

— Спасибі, ясновельможний пане за честь, спасибі і за подарунки, та в мене є свої гроші не то що на одежу, але ще й коня за це куплю.

— О, а звідкіля ти грошей роздобув? У похід ходив, що?

— Ні, отсі добродії мене, як вони кажуть, пожалували, та грошей багато дали за те, що трохи в воді замочився.

— Так буде, як я кажу, а гроші сховай. Тобі треба до куреня пристати та товаришів, як слід, почастувати. Ну, йди з Богом. Коня поки що тобі не треба. Твоя доля не на коні, а на байдаку, ось що. Ну, йди собі з Богом, та зайди в канцелярію, щоб тебе у список занесли.

Андрій не чув землі під собою, так радів. З канцелярії пішов у складню січову, де видали йому одяг і зброю.