Фантастика Всесвіту. Випуск 4

— Умру, а не піду! — рішуче мовила Бернарда.

— Повія не сміє приндитися! — заперечив старий Тотоньйо, підходячи до своєї гарненької обраниці.

Збуй-Вік перестала штурхати хлопця.

— Ми повії, а не рабині, — заявила вона і з викликом глянула на Фадула. — Адже так, сеу Фадуле? Чи ти думаєш, як і вони?

Мізаел був певний у чоловічій підтримці й збирався, коли гуртоправи усамітняться зі своїми обраницями, почастувати чоловіків кашасою за свій кошт. Тож у нього аж щелепа відвисла, коли негр Кастор Абдуїн заявив:

— А ти знаєш, що вже понад двадцять років як рабство скасоване? То їхнє діло: схочуть — підуть, а не схочуть — не підуть.

Мізаел отетеріло лупав очима; погляд його перебігав з Факела на Зе Луїза, з кафузо Балбіно на білявого Бастіана да Розу, з Гвідо на Лупісиніо, з Жерино на Фадула, з охоронців какаового складу на гуртоправів та захожих пеонів, з гармоніста Педро Цигана на Меренсію, добру душу, і врешті прикипів до обличчя коваля.

— Ти ба, який сміливець знайшовся! Гляди, негре, щоб не заробити по пиці. — Мізаел обернувся до інших: — Ваше не мелеться, то не біжіть із совком.

І поклав руку на широкий пояс; старий і хлопчак стали біля нього. Перш ніж скотар дістав револьвер, Фадул, усміхнувшись до Збуй-Вік, мовив лагідно, ніби не грозив, а по-дружньому радив:

— Не хапай зброю, сеу Мізаеле; так, здається, тебе звати? І чеши звідси, поки не пізно. — Тоді повернувся до негра: — Спокійно, Факеле!

З рукою на сідельній кобурі Мізаел завагався:

— Як, бійка за цих лахудр!

— Якщо ви їх силуєте, то бійка. Ви, друже, знайте одне — зачепите когось, зачепите всіх.

— Я теж не стоятиму склавши руки, — втрутилася Меренсія. Вона стояла, руки в боки, ладна захищати цих ледащиць, ніби своїх небог чи сестер.

— Такий тутешній звичай, — мовив Фадул.

Навіть якщо такого звичаю й не було, з цієї хвилини він запроваджував його. Щедрий, багатий і хоробрий Мізаел сердито огризнувся.

— Чхав я на ваш звичай і на вас!

Проте вихопити з кобури револьвера він не встиг — Факел підняв його над говолою. Горюха, який під звуки гармонії дрімав під лавкою, але назирав за друзями й ворогами, одразу кинувся на поміч хазяїнові.

Бійка почалася по-справжньому. Фадул схопив старого Тотоньйо за сорочку і пояс штанів, підняв угору і почав трусити. Дівки заходилися зривати з Априжіо одяг. Гвідо просив Кастора віддати Мізаела йому: у них свої рахунки. Проте Факел хотів сам розправитися з цим щедрим, багатим і хоробрим хвальком, мовляв, який знайшовся сміливець негр. Горюха стрибав, гавкаючи й кусаючи бійців за ноги.

Кинувшись тікати, старий Тотоньйо стрельнув навмання для острашки: у нього був старовинний пістоль, і його забули обеззброїти. Куля влучила в голову Котіньї.