Жак-фаталіст (збірка)
- Автор: Дидро Дени
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4010-7
- Переводчик: Валеріан Підмогильний
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:
— Пане, — мовила вона до пана, — невже таки ви дозволите нам удвох вирушати? Глядіть, хоч іще сто льє проїдете, ніде кращого в дорозі не вип'єте…
На цім слові взяла одну пляшку між коліна, відкоркувала її, надзвичайно вправно затулила шийку пальцем, не давши випорснути й краплині вина.
— Ану, мерщій, мерщій вашу склянку, — сказала вона Жакові.
Жак підставив склянку. Хазяйка трохи відсунула пальця вбік, пляшка пирснула, і обличчя Жакові все чисто обілляло піною. Жак такого підступу не чекав, а хазяйка ну сміятись, засміявся і Жак із паном. Випили кілька склянок одну по одній, щоб пересвідчитись у вартості пляшки, потім хазяйка сказала:
— Слава Богу! Усі вони вже полягали, ніхто мені не перебиватиме, і я можу почати далі своє оповідання…
Жак, поглядаючи на неї очима, що їх природна жвавість ще побільшилася від шампанського, мовив до свого пана:
— Наша хазяйка була гарна, як янгол. Як на вашу думку, пане?
Пан. Була! Бий тебе сила Божа, Жаку, вона ще й зараз гарна!
Жак. Ваша правда, пане. Тільки ж я порівнюю її не до іншої яікоїсь жінки, а до неї самої, як вона була молода.
Хазяйка. Тепер я невеликого варта. Треба було подивитись на мене тоді, як стан у мене був тонкий, мов чарочка! Люди чотири льє гаку давали, щоб тільки спинитися тут. Та облишмо добрі й лихі голови, що я крутила, й вернімося до пані де Лапомрей.
Жак. А може, вип'ємо спочатку склянку за лихі голови, що ви їх крутили, та за моє здоров'я?
Хазяйка. Залюбки. Були серед них такі, що цього варті, лічити чи не лічити й вашу. Чи знаєте, що я десять років була підмогою військовим, і то все порядно та чесно? Не одному я ставала в пригоді, не одному важко було б у поході без мене. То славні люди, ні я на них не скаржуся, ні вони на мене. Ніяких розписок! Дехто просив почекати, але через два, три, чотири роки мої гроші вертались.
І взялась вона перелічувати офіцерів, що мали честь черпати з її гаманця: пан такий-то, полковник ***ського полку; пан такий-то, капітан ***ського полку, — аж поки Жак не скрикнув:
— Мій капітан! Мій бідний капітан! Ви його знали?
Хазяйка. Ще б пак не знала! Високий, доброї статури, трохи худорлявий, вигляду благородного й суворого, стрункий, на правій скроні дві червоні цяточки. Так ви служили у війську?
Жак. Ще б пак не служив!
Хазяйка. За це люблю вас ще більше. Від військової служби у вас лишилися, мабуть, добрі прикмети. Випиймо за здоров'я вашого капітана.
Жак. Якщо він живий ще.
Хазяйка. Живий чи мертвий, що з того? Хіба військовий не на те призначений, щоб бути вбитим? Але вернімося до нашої історії і випиймо ще склянку.
Пан. їй-богу, хазяєчко, ви маєте рацію.
Хазяйка. Мені дуже приємно, що ви так думаєте.
Пан. Бо ваше вино чудове.
Хазяйка. А, це ви про моє вино? Що ж, знову-таки ваша правда. Пам'ятаєте, на чому ми спинилися?
Пан. Так, ви кінчили про найвіроломніше звірення.
Хазяйка. Маркіз Арсизький та пані де Лапомрей поцілувались, зачаровані одне одним, і розлучились. Чим більше стримувала себе дама при ньому, тим ревніш загорювала, коли він пішов. «Виходить, то правда! — скрикнула вона. — Він мене вже не любить!» Не розказуватиму вам докладно, як ми шаленіємо, коли нас покидають, а то ви занадто пишатиметесь. Я казала вам, що та жінка була горда, але ще більше мстива. Коли втишилося перше шаленство і вона змогла цілком спокійно віддатись своєму обуренню, вона надумала помститись, але помститись жорстоко, так, щоб перестрашити всіх тих, кому надалі заманеться звести й обдурити чесну жінку. Вона помстилась, жорстоко помстилась. її помста розітнулась і нікого не виправила. Після того нас не менш підло зводять і дурять.
Жак. То інших, але вас!..
Хазяйка. Лишенько, мене передусім. Ох, які ж ми дурні! Коли б то підлі чоловіки хоч вигравали від переміни!.. Але облишмо це. Що ж вона зробить? Вона ще не знає. Вона думатиме, вона вже думає.
Жак. А поки вона думає…
Хазяйка. Добре сказано. Але обидві наші пляшки порожні… Жане!