Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
У світлі вуличних вогнів Біддефорда і Сако я бачив його міцно стиснуті губи і здригався від нездорового блиску очей. Люди казали правду — у цьому настрої він був з біса подібний до своєї дружини і старого Ефраїма. У мене не викликало подиву, чому в такому стані він викликав несприйняття — було в ньому щось неприродне і диявольське, і я гостро відчував зловісний сенс переміни, бо щойно чув усю його маячню. Цей чоловік — а я з самого дитинства дуже добре знав Едварда Пікмана Дербі — був незнайомцем, прибульцем з незвіданої чорної безодні.
Він сидів мовчки, допоки ми знову не опинились на неосвітленій ділянці дороги, а коли заговорив, голос його здався мені незнайомим, він видавався глибшим, твердішим і рішучішим, навіть акцент і вимова змінилися, у тім голосі було щось неясне і тривожне, але що саме, я не міг розпізнати. Здається, у його звучанні я вловив непідробну стриману іронію — не ту побіжну і безглуздо зарозумілу псевдоіронію молодих «розумників», яку Дербі запозичив у студентському середовищі, а якусь загрозливу, приземлену, всеохопну і зловмисну. Я був дуже здивований тим, як швидко він відновив самовладання після нападу, панічного патякання.
— Будь ласка, забудь цю істерику, — казав він. — Ти ж знаєш, у якому я стані, і, сподіваюся, вибачиш мені. Певна річ, я страшенно вдячний, що ти погодився підвезти мене додому, але всі ті нісенітниці, що я нагородив про свою дружину, забудь; забудь геть усе. І не таке трапляється, коли надто захопишся дослідженнями у подібній сфері. Моїй філософії не бракує незвичних концепцій, і коли мозок перевтомлюється, народжуються різноманітні чудасії. Треба відпочити від усього цього, і ти, мабуть, не бачитимеш мене якийсь час, проте не покладай провину за це на Оснату.
Звісно, наша подорож вийшла доволі дивною, але насправді все дуже просто пояснити. У північних лісах збереглися стародавні індіанські реліквії — священні камені і все таке, що мають велике значення для фольклору, і ми з Оснатою їх досліджуємо. Пошуки були непрості, і, схоже, я трохи очманів… Коли повернуся додому, треба буде кого-небудь послати по мій автомобіль. Місяць спокою — і я цілком оклигаю.
Не пригадую зараз, що саме я відповідав своєму супутникові, бо всі мої органи чуття волали: поруч — чужий. Усвідомлення неосяжного космічного жаху посилювалося щохвилини, аж поки я, зрештою, не відчув маніакального прагнення якнайшвидше поставити крапку в нашій подорожі. Дербі не виявляв бажання передати мені кермо, і я навіть зрадів тому, на якій великій швидкості ми проминули Портсмут і Ньюберіпорт.
На перехресті, де головна дорога іде повз Інсмут у глиб материка, я злякався, що мій водій може звернути на пустельну прибережну дорогу у ті кляті місця, але він того не зробив, натомість промчав повз Іпсвіч та Раулі до Аркгема. Ми прибули до міста близько півночі і побачили, що у вікнах старого дому все ще горить світло. Дербі вийшов з автомобіля, невтомно повторюючи слова вдячності, а я поїхав додому і, залишившись на самоті, відчув дивну полегкість. Це була жахлива подорож, тим більш жахлива, що я не міг пояснити причини свого страху і тому не відчув жодного суму через слова Дербі про те, що якийсь час ми не будемо бачитися.
Протягом двох наступних місяців місто повнилося чутками. Дербі дедалі частіше бачили надзвичайно збудженим, тоді як Осната майже не показувалася на очі навіть нечисленним відвідувачам. Лиш одного разу Едвард навідав мене — заїхав машиною Оснати, яку таки доставили з Мену, — аби забрати кілька книжок, які давав мені почитати. Він виглядав схвильованим, зайшов ненадовго і відбувся кількома формальними фразами. Було цілком очевидно, що він не налаштований говорити зі мною в такому стані, і навіть не завдав собі клопоту подати свій звичний сигнал — три і два дзвінки у двері. Як і тоді в автомобілі, я відчув незрозумілий глибинний жах, і щойно він пішов, зітхнув з неприхованою полегкістю.
У середині вересня Дербі кудись на тиждень зник, і дехто з університетських декадентів зі знанням справи натякав на його зустріч із сумнозвісним керівником секти, який після видворення з Англії нещодавно облаштувався у Нью-Йорку. Я ж ніяк не міг забути нашої дивної поїздки з Мену. Мене глибоко вразило перевтілення, свідком якого я став, і я не раз ловив себе на думці, що намагаюся знайти бодай якесь пояснення і самій події, і тому жаху, який вона у мене викликала.
Однак ходили найнеймовірніші чутки про дивні ридання, які долинали з дому Кроніншилдів. Голос начебто був жіночим, і молодь вважала, що плакала Осната. Ридання чулися зрідка і часом переривалися, наче хтось їх силоміць придушував. Точилися навіть розмови про можливість розслідування, однак усі чутки розвіялися, коли одного дня Осната з’явилась у місті і почала весело та жваво щебетати зі своїми численними знайомими, вибачаючись за нещодавню відсутність і побіжно натякаючи на нервовий розлад та істерику, що стались з її гостею із Бостона. Гості так ніхто й не бачив, однак поява Оснати вмить поклала край усім пересудам, хоча справа заплуталася ще сильніше — хтось повідомив, що раз чи два чув із будинку вже чоловічі ридання.