Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Поки Дербі бурмотів, я уважно до нього прислухався, аби перевірити своє попереднє враження від змін у ньому. Парадоксально, але він, здавалося, був у кращій формі, ніж зазвичай — міцніший, краще розвинений, без будь-яких ознак хворобливої немічності, спричиненої звичкою до ледарювання. Складалося враження, що він був по-справжньому активним, уперше за своє усамітнене життя, його тіло здавалось натренованим, тож я зробив висновок, що енергія Оснати спрямувала його сили і волю у колію активного й рухливого способу життя. Але саме зараз його мозок перебував у жалюгідному стані, він бурмотів нісенітниці про свою дружину, чорну магію, старого Ефраїма і про якісь одкровення, що мають переконати навіть мене. Він повторював імена, які я пам’ятав із давно прочитаних заборонених книжок, і часом змушував здригатися від переконливої логіки своїх фантастичних вигадок, від вражаючої послідовності думок. Він коли-не-коли робив паузи, нібито збирався на силі, щоб нарешті зізнатися у чомусь жахливому.
— Дене, Дене, невже ти його не пам’ятаєш — дикі очі, розкошлана борода, вона так і не посивіла… Якось він кинув на мене погляд — ніколи його не забуду. А тепер вона дивиться на мене такими ж очима. І я знаю чому! Він знайшов її — ту формулу — в Некрономіконі. Я поки що не зважусь назвати сторінку, але як назву, ти сам прочитаєш і все зрозумієш. Тоді ти знатимеш, що мене поневолило. Одне за одним, одне за одним — тіло за тілом, тіло за тілом — він взагалі не збирався помирати! Вогонь життя — він уміє розірвати зв’язок… цей вогонь здатний жевріти, навіть коли тіло вже померло. Я тобі натякну, а ти, можливо, здогадаєшся. Слухай, Дене, а знаєш, чому моя дружина докладає стільки зусиль, аби писати з нахилом ліворуч? Ти коли-небудь бачив рукописи старого Ефраїма? Хочеш знати, чому я здригнувся, коли якось побачив зроблені нею поспіхом нотатки?
Осната… а чи існує взагалі така жінка? І чого це вважають, що у старого Ефраїма в шлунку була отрута? Чому Ґілмени шепочуться, що він верещав, як налякана дитина, коли збожеволів і Осната зачинила його у глухій кімнаті на горищі, де був іще й той — інший? Чи не була там зачинена душа старого Ефраїма? Хто там кого зачинив? І чому він стільки місяців шукав кого-небудь із ясним розумом і слабкою волею? Чому він проклинав усе на світі, коли у нього народилася дочка, а не син? Скажи мені, Деніеле Аптон, що за диявольський обмін відбувся у жахливому домі, де та нечестива почвара мала владу над довірливим і слабким дитям, напівлюдиною? І чи не зробив він те саме, що і вона врешті-решт намагається зробити зі мною? Скажи мені, чому ця істота, яка називає себе Осната, пише зовсім інакше, коли залишається сама, так що її почерк не відрізнити від…
Тоді це і сталося. Голос Дербі посеред гарячкової тиради піднявся до вереску, і раптом він затнувся і замовк, наче його вимкнули. Я пригадав попередні бесіди у мене вдома, коли його одкровення несподівано різко уривалися і коли я майже вірив у невловиму телепатичну силу Оснати, яка змушувала його замовкнути. Втім, цього разу все було цілком інакше і, як мені здалося, значно страшніше. На якусь мить його обличчя до невпізнанності спотворила гримаса, і він здригнувся усім тілом, наче усі кістки, внутрішні органи, м’язи, нерви і залози пристосовувались до цілком нового тіла, інших реакцій та іншої свідомості.
Не можу сказати, що саме було найгіршим, але на мене накотилася нездоланна хвиля відрази і нудоти. Паралізуюче відчуття неприродності й жаху того, що відбувалось поруч, було настільки потужним, що я ледь не випустив кермо із рук — поруч сиділа істота, яка не мала нічого спільного з моїм давнім другом, а радше була схожа на дивовижного прибульця з потойбічного світу, на диявольське осереддя невідомих і лиховісних космічних сил.
Я лиш на мить втратив самовладання, але навіть цього вистачило, аби мій супутник перехопив кермо і змусив мене пересісти на його місце. Смеркалося, і вогні Портленда лишилися далеко позаду, тож я майже не міг розгледіти його обличчя. Однак я помітив, як очі Дербі спалахнули неземним вогнем, і зрозумів, що він переживає зараз дивний сплеск енергії, такий невластивий його звичайному темпераменту і уже давно помічений сторонніми спостерігачами. Здавалося дивним і неймовірним, що апатичний Едвард Дербі, який ніколи не умів наполягти на своєму і так до пуття й не навчився кермувати автомобілем, віддавав мені накази і вирвав кермо із рук, але саме так і сталося. На якийсь час він замовк, і я, охоплений незрозумілим жахом, навіть зрадів цьому.