Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Уже після першого року їхнього подружнього життя люди зашепотілися про зміни в Едварді. Говорили про це принагідно, адже зміни ці стосувалися суто психологічного аспекту, хоча й мали своїми наслідками деякі вельми цікаві речі. Час від часу в Едварда помічали такий вираз обличчя, бачили за такими справами, що жодним чином не відповідали його звичайній безхарактерності. Наприклад, раніше він не вмів водити автомобіля, а тепер нерідко бачили, як він за кермом потужного «пакарда» Оснати мчить до старого маєтку Кроніншилдів або звідти, і робить це як досвідчений шофер, об’їжджаючи перешкоди на дорозі з майстерністю й рішучістю, геть не притаманними його темпераменту. У таких випадках складалося враження, наче він щойно повернувся з якоїсь подорожі або навпаки, збирається кудись вирушати. Що то за подорож, лишалося тільки здогадуватись, хоча полюбляв він саме інсмутську дорогу.

На диво, ця зміна не здавалася безумовно приємною. Люди казали, що в такі миті він був дуже схожий на свою дружину, і навіть на самого старого Ефраїма Вейта — втім, виглядало це неправдоподібним, бо траплялося нечасто. Іноді за кілька годин після стрімкого від’їзду він повертався додому, нерухомо завмерши на задньому сидінні автомобіля, яким керував вочевидь найманий шофер чи автомеханік. А з’являючись на людях, — що тепер траплялося дедалі рідше через його підкреслене небажання підтримувати стосунки з давніми знайомими (серед них, мушу визнати, і зі мною) — він виявляв свою колишню нерішучість, і його безвідповідальне хлоп’яцтво давалося взнаки навіть більшою мірою, ніж раніше. В той час як обличчя Оснати старішало, на обличчі Едварда — за винятком хіба що особливих випадків — наче застигла маска показної незрілості, і лиш у рідкісні миті на нього лягала тінь печалі або розуміння. Все це здавалось вельми загадковим, а тим часом подружжя Дербі майже зовсім випало з веселого студентського товариства — не тому, що їм щось не подобалося, але, як нам стало відомо, через деякі їхні нові дослідження, що шокували навіть найвідчайдушніших з-поміж тих розбишак.

На третьому році шлюбу Едвард почав прямо натякати, що відчуває якийсь страх і невдоволення. Він мимохіть прохопився, що справа «зайшла надто далеко», і якось туманно заговорив про необхідність «зберегти свою сутність». Я попервах не надавав значення таким заявам, та згодом почав обережно розпитувати, пригадавши, що розповідала дочка мого приятеля про здатність Оснати гіпнотизувати інших дівчат у школі — про випадки, коли школяркам здавалось, буцімто вони переселялись до її тіла і дивились на себе з іншого кінця кімнати. Схоже, мої розпитування викликали в нього вдячність і водночас тривогу, а одного разу він навіть щось промимрив про потребу трохи згодом серйозно поговорити.