Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– Я такої в житті ще не бачив, чиста машина смерті, – сказав Генрі.
Білл кивнув і смикнув себе за нижню губу великим і вказівним пальцями правиці.
– Ая.
Обоє з очікуванням спостерігали, як затихає двигун і відчиняються водійські дверцята. З темних нутрощів «челленджера» виникла ступня в потертому чорному чоботі. Вона була припасована до ноги в тісному вицвілому денімі. За мить вийшов і сам водій, став під невчасно гарячим сонячним промінням, зняв сонцезахисні окуляри й повісив на V-подібний виріз футболки, ліниво й зарозуміло роззираючись навколо.
– Овва, – промовив Генрі. – Здається, перед нами поганий хлопець.
Білл Фуллертон витріщався на таку прояву, тримаючи рубрику спортивних новин у себе на колінах, а нижня щелепа в нього трішки відвисла.
– Туз Меррілл, – видихнув він. – Бодай би я крізь землю пішов.
– Що він тут, бляха, забув? – обурено запитав Генрі. – Я думав, він давно в Мекенік-Фоллз, їм усе скосопизджує.
– Не знаю, – відповів Білл і знову смикнув себе за нижню губу. – Але ти гля’! Сивий, як щуряка, а злий, певно, як собака! А то йому скільки, Генрі?
Той стенув плечима.
– Більше ніж сорок, але менше ніж пядесять, наскіки я знаю. Та й яка різниця взагалі? Він мені все одно проблемним здається.
Наче почувши ці слова, Туз обернувся в бік вітрини з листового скла і підняв руку, щоб повільно саркастично помахати. Чоловіки смикнулися та обурено завовтузилися, ніби парочка старих дів, які щойно усвідомили, що нахабний вовчий свист із дверей більярдної призначено їм.
Туз сховав руки в кишені низьких джинсів і подибав собі геть – портрет чоловіка, у якого достолиха часу й усі круті рухи в дослідженому всесвіті.
– Думаєш, варто повідомити шерифа Пенґборна? – запитав Генрі.
Білл Фуллертон ще трохи посмикав губу. Зрештою похитав головою.
– Скоро він сам дізнається, що Туз повернувся, – сказав він. – Нема потреби мені його повідомляти. Та й тобі також.
Вони сиділи в тиші й спостерігали за тим, як Туз піднімається по Мейн-стріт, доки той не щез із виду.
Нікому б і на думку не спало, дивлячись на те, як Туз Меррілл мляво гуляє по Мейн-стріт, що в цього чоловіка є якась безнадійна проблема. Певним чином з цією проблемою міг себе ототожнити і Бастер Кітон. Туз винен певним хлопцям добрячу суму грошей. Більше вісімдесяти тисяч доларів, якщо точніше. Але найгірше, що могли б зробити Бастерові кредитори, – це запроторити його в тюрму. Якщо ж Туз не дістане гроші найближчим часом, скажімо, до першого листопада, його кредитори найпевніше запроторять під землю.
Хлопці, яких Меррілл раніше тероризував, – як-от Тедді Дучемп, Кріс Чемберз і Верн Тессіо – одразу впізнали б його, незважаючи на сивину. Протягом років, коли Туз працював на місцевій текстильній фабриці (яка закрилася п’ять років тому), так би не сталося. У ті дні його пороками були пиво й дрібні крадіжки. Унаслідок першого він значно набрав ваги, а внаслідок другого привертав значну увагу небіжчика шерифа Джорджа Баннермена. А потім Туз відкрив для себе кокаїн.
Він покинув роботу на фабриці, втратив п’ятдесят фунтів внаслідок високих – дуже високих – польотів і перейшов на крадіжку першого рівня через прийом цієї чудової речовини. Фінансове становище почало стрибати вгору й униз, наче йойо, з тією надмірністю, про яку знають лише високоприбуткові трейдери на фондовому ринку та дилери кокаїну. Місяць він міг почати без гроша за душею, а під його кінець мати п’ятдесят-шістдесят тисяч, схованих під корінням мертвої яблуні за його домом на Кренберрі-Боґ-роуд. В один день він мав французьку вечерю з семи страв у «Морісі», а в інший – макарони з сиром «Крафт» на кухні трейлера. Усе залежало від ринку й пропозиції, бо Туз, як і більшість кокаїнових бариг, був сам собі найкращим клієнтом.
Десь за рік після того, як новий Туз – високий, худий, посивілий і обколотий аж до мошонки – виліз із жирового костюма, яким обростав, відколи пішов різними дорогами з державною освітою, він зустрів компанію хлопців із Коннектикуту. Хлопці, крім порошку, торгували зброєю. Як і він, брати Корсони були самі собі найкращими клієнтами. Вони запропонували Тузові свого роду великокаліберну франшизу на території центрального Мейну, і Туз із радістю на це пристав. Це було настільки суто бізнесове рішення, наскільки й ідея почати торгувати кокаїном. Якщо що-небудь у світі Туз і любив більше, ніж тачки й кокс, то це стволи.