Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– Так! І… – Кітон раптом затнувся. Обличчя скривилося в тривозі. – Вони можуть прослуховувати цю лінію, ви ж розумієте, містере Ґонт? Вони можуть просто зараз підслуховувати нашу розмову!
Містер Ґонт залишався незворушним.
– Вони могли б, але ні. Не треба вважати мене наївним, містере Кітон. Я вже стикався з Ними раніше. Не раз і не два.
– Не сумніваюся, – сказав Кітон.
Він помалу усвідомлював, що дика радість, яку він відчував через «Виграшний квиток», – ніщо порівняно з цим, розумінням, що після нібито століть зусиль і темряви він знайшов споріднену душу.
– До мого телефона підключено невеликий електронний пристрій, – продовжив містер Ґонт спокійним, лагідним голосом. – Якщо лінію прослуховують, загоряється маленька лампочка. Я дивлюся на цей пристрій просто зараз, містере Кітон, і він не горить. Він темний, як серця деяких мешканців цього міста.
– Ви ж знаєте, правда? – заговорив Денфорт Кітон палким тремтячим голосом. Він почувався так, наче ось-ось розплачеться.
– Так. І телефоную вам сказати, щоб ви нічого не робили в поспіху, містере Кітон. – Голос був м’який, заколисливий. Слухаючи його, Кітон відчував, що думки несуться кудись геть, ніби гелієва кулька в дитини. – Так Їм буде дуже легко діяти. А ви як думаєте, що станеться, якщо ви раптом помрете?
– Не знаю, – пробурмотів Кітон. Він визирав у вікно порожніми й замріяними очима.
– Та вони собі вечірку влаштують! – неголосно вигукнув містер Ґонт. – Вони всі повпиваються просто в кабінеті шерифа Пенґборна! А після цього сходять на цвинтар «Гоумленд» і помочаться вам на могилу!
– Шерифа Пенґборна? – непевно перепитав Кітон.
– Ви ж не думаєте, що трутневі штибу заступника Ріджвіка дозволять діяти в таких справах без наказу згори, правда?
– Ні, звичайно ж.
Картина почала прояснюватися. Вони, це весь час були Вони, болісна чорна хмара навколо нього, і коли намагаєшся вхопити її, пальці проходять крізь порожнечу. Тепер він принаймні почав розуміти, що в Них є обличчя й імена. Можливо, вони навіть уразливі. Це дуже полегшило його стан.
– Пенґборн, Фуллертон, Семюелс, місіс Вільямс, ваша ж дружина. Усі вони в цьому замішані, містере Кітон, але я підозрюю – так, і маю на це вагомі причини, – що шериф Пенґборн у них призвідник. Якщо так, він би нетямився з радості, якби ви вбили одного чи парочку його підлеглих, а тоді й себе прибрали з дороги. А що, я думаю, саме на це він і націлювався від самого початку. Але ви його обведете навкруг пальця, містере Кітон, чи не так?
– Таааак! – люто прошепотів Кітон. – Що потрібно зробити?
– Сьогодні нічого. Працюйте як звично. Сходіть сьогодні на перегони, якщо хочете, і насолодіться новою покупкою. Якщо Вони побачать, що ви й вухом не повели, це виб’є їх із сідла. Це посіє в рядах ворога збентеження й непевність.
– Збентеження й непевність, – повільно повторив Кітон, ніби смакуючи ці слова.
– Так. Я сам планую дещо, і коли настане час, я вас повідомлю.
– Обіцяєте?
– Так, безумовно, містере Кітон. Ви для мене дуже важлива людина. Узагалі не побоюся навіть сказати, що я без вас нічого не зможу.
Містер Ґонт поклав слухавку. Кітон відклав пістолет і набір для чищення зброї. Тоді піднявся нагору, скинув брудний одяг у кошик для білизни, прийняв душ і вдягнувся. Коли він спустився, Міртл спершу зіщулилася від нього, але чоловік ласкаво заговорив до неї й цмокнув у щоку. Міртл потроху розслабилася. Яка б там криза не була, тепер вона, здається, минула.
Еверетт Френкель – кремезний рудий чоловік, схожий на ірландця, як саме графство Корк… що й не дивно, позаяк саме з Корка походили предки його матері. Він пропрацював асистентом Рея Ван Еллена протягом чотирьох років, відколи покинув військовий флот. Він прибув у сімейну лікарню Касл-Рока о сьомій сорок п’ять того ранку понеділка, і Ненсі Ремедж, старша медсестра, запитала, чи може він вирушити одразу на ферму Бурґмаєрів. У Гелен Бурґмаєр, здається, вночі трапився епілептичний напад, пояснила вона. Якщо Евереттів діагноз це підтвердить, її потрібно привезти в місто автомобілем, щоб лікар – який невдовзі прибуде – міг оглянути її й вирішити, чи потрібно їй в лікарню для якихось перевірок.
Зазвичай Еверетта зовсім не тішила перспектива одразу ж виїжджати на виклик, особливо так далеко за місто, але в такий незрозуміло спекотний ранок поїздка за місто здавалася як ніколи доречною.
Крім того, була ж іще люлька.
Сівши в «плімут», він одразу відкрив бардачок і дістав її. То була пінкова люлька з глибокою й широкою чашею. Було видно, що її вирізьбив вправний майстер. Пташки, квіти й лоза огортали чашу, яка ніби мінялася залежно від того, під яким кутом дивитися. Еверетт залишив люльку в бардачку не просто тому, що в кабінеті лікаря палити заборонено, але й тому, що йому не подобалася сама думка, що інші на неї дивитимуться (особливо нишпорки, як Ненсі Ремедж). Спочатку їм захочеться дізнатися, де він її дістав. Тоді – скільки заплатив за неї.