Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Карта 9. Пам’ятки населення доби енеоліту кінця IV — першої половини III тис. до н. е.:
I — пам’ятки населення культури лійчастого посуду (нумерація за картою 7 “Археологии Украинской ССР”. Т. 1). II — пам’ятки населення пізнього етапу трипільської культури (нумерація за картою 7 “Археологии Украинской ССР”. Т. 1). ІІІ — пам’ятки населення дереївської культури: 1 — Тетянчино; 2 — Молохів Бугор; 3 — Кам'яні Потоки; 4 — Успенка; 5 — Дереївка; 6 — Минівський Яр; 7 — Олександрія. IV — пам’ятки населення квітянської культури: 1 — Новосільське; 2 — Етулія; 3 — Огородне; 4 — Холмське; 5 — Вишневе; 6 — Кочковате; 7 — Григоріопіль; 8 — Тимково; 9 — Єрмолаївка; 10 — Серезліївка; 11 — Виноградний Сад; 12 — Бузький II; 13 — Петропавлівка; 14 — Нова Одеса ІІІ; 15 — Ковалівна; 16 — Костянтинівка; 17 — Старогорожено; 18 — Кіровоград; 19 — Чечеліївка; 20 — Валове; 21 — Кривий Ріг; 22 — Широке; 23 — Вісунськ; 24 — Михайлівна; 25 — Золота Балка; 26 — Нововоронцівка; 27 — 35 — Орджонікідзе; 36 — Нікополь; 37 — Первомаївка; 38 — Кам'янка-Дніпровська, 39 — Новокиївка; 40 — Верхня Тарасівна; 41 — Новий Світ; 42 — Садове; 43 — Виводове; 44 — Мар'ївка; 45 — Разумівка; 46 — Любимівка; 47 — Калинівка; 48 — Тракторне; 49 — Новоолександрівка; 50 — Дніпропетровськ; 51 — Іколівка; 52 — Пушкарівка; 53 — Млинок; 54 — Велика Андрусівка; 55 — Цегельня; 56 — Орлик; 57 — 59 — Бузовка, Котівка, Дичково; 60 — Терни; 61 — Верхня Маївка; 62 — Хащеве; 63 — Чаплі; 64 — Булахівка; 65 — Павлоград; 66 — Троїцьке; 67 — Вербки; 68 — Богданівна; 69 — Миколаївка; 70 — Петропавлівка; 71 — Орестопіль; 72 — Виноградне; 73 — Заможне; 74 — Жовтневе; 75 — Терпіння; 76 — Ново-Пилипівка; 77 — Юр'ївка; 78 — Василівка; 79 — Пологи; 80 — Куйбишеве; 81 — Новоандріївка; 82 — Василівка; 83 — Високе; 84 — Шахтарськ; 85 — Переїзна; 86 — Зимогір'я; 87 — Ступки; 88 — Родіонівка; 89 — Камишевака; 90 — 92 — Кам'янка, Ковалівна, Шпаківка; 93 — Князєво. V — пам’ятки населення нижньомихайлівської культури: 1 — Саратени; 2 — Холмське; 3 — Траповка; 4 — Жовтий Яр; 5 — Хаджидер; 6 — Новокотовськ, Никольське; 7 — Григоріопіль; 8 — Бутори; 9 — Кошари; 10 — Ковалівка; 11 — Лиманці; 12 — п. Бузький; 13 — Виноградний; 14 — Калинівка; 15 — Костянтинівка; 16 — Олександрівка; 17 — Баратівка; 18 — Велика Олександрівка; 19 — Старосілля; 20 — Широке; 21 — Михайлівна (нижній шар); 22 — Облої; 23 — Скадовськ; 24 — Озерне; 25 — Долинське; 26 — Софіївка; 27 — Любимівка; 28 — Васильївка; 29 — Балки; 30 — Нікополь; 31 — Орджонікідзе; 32 — Михайлівна; 33 — Василівка; 34 — Малокатеринівка; 35 — Заможне; 36 — Виноградне; 37 — Радіонівка; 38 — Вовчанськ. VI — пам’ятки населення животілівсько-вовчанської групи: 1 — Костешти; 2 — Нові Дуруітори; 3 — Бурсучени; 4 — Ришкани; 5 — Саратени; 6 — Казаклія; 7 — 8 — Тараклія; 9 — Болград; 10 — Суворово; 11 — Гура-Бикулуй; 12 — 13 — Тирасполь; 14 — Ковалівка; 15 — Баратівка; 16 — Велика Олександрівка; 17 — Старосілля; 18 — Нововоронцівка; 19 — Усть-Кам'янка; 20 — Животилівка; 21 — Соколово; 22 — Павлоград; 23 — Богу слав; 24 — Виноградне; 25 — Новопилипівка (Аккермень); 26 — Вовчанськ; 27 — Приморське; 28 — Василівка; 29 — Олександрівка; 30 — Пологи. VII — пам’ятки населення рєпінської культури: 1 — Михайлівна (середній шар); 2 — Дурна Скеля; 3 — Стрільча Скеля; 4 — Соколове; 5, 6 — Верхня Маївка; 7, 8 — Богуслав; 9 — Заможне; 10 — Огородне; 11 — Волонтьорівка; 12 — Заможне; 13 — Кременівка; 14 — Олександрія; 15 — Підгорівка.
Треба зазначити, що тоді, коли в степовій зоні з’явилися племена скелянської культури, в Подніпров’ї ще залишалося населення, що представляло азово-дніпровську культуру маріупольської спільності. Воно ховало небіжчиків в таких відомих могильниках, як Микільський, Лисогірський, Капулівський. Вплив нових прогресивних тенденцій, які несло скелянське населення, а також суто внутрішні причини розвитку неолітичного азово-днінровського населення призвели до поступової руйнації традиційних засад, на яких базувалися господарство та соціальна система азово-дніпровського суспільства. Цей процес був досить тривалий і супроводжувався збереженням певних консервативних традицій, що досить добре фіксується на прикладі поховального обряду. Поступово зникають колективні могильники, починають виділятися окремі поховання, але ще без ознак кургану. Зберігаються при цьому основні обрядові риси, включаючи випростане положення. Цей процес привів до формування генетично споріднених з азово-дніпровським населенням племен так званої квітянської (постмаріупольської, за І. Ф. Ковальовою) культури. Остаточне становлення основних рис культури та господарства цього населення ми фіксуємо лише наприкінці IV тис. до н. е. На цей час стоянки та кургани, які вже стали невід’ємною частиною поховального обряду квітянців, відомі і в Подніпров’ї, займаючи як степову, так і лісостепову зони між Дніпром і Сіверським Донцем, вздовж прикордонної смуги степу та лісостепу, з розвиненою там гідросистемою. Значно менше були освоєні території Північного Приазов’я, вздовж річок, що впадають до Азовського моря (зокрема, Молочна та Кальміус). Активно освоювалися квітянським населенням райони Дніпровського Правобережжя, доходячи до сучасного Херсона на півдні та займаючи басейн р. Інгулець на заході. Уздовж Дніпра квітянське населення досягало приток Псла та Тясмина. Безумовно, сучасні дані свідчать про те, що основною територією проживання квітянських племен було Подніпров’я, звідки вони досягали Подністров’я та Подунав’я на заході та Нижнього Дону на південному сході. Незначні за кількістю пам’ятки цих племен виділялися дослідниками в окремі культурні групи з так званими випростаними кістяками. Для означення пам’яток Дніпровського Лівобережжя, зокрема Орельсько-Самарського межиріччя, запропоновано термін “постмаріупольська культура”[180], який, на нашу думку, не досить вдалий, оскільки, наприклад, попереднє скелянське населення генетично також є постмаріупольським. До того ж не враховувалися матеріали з поселень і не було вирішено головну проблему — ставлення до середньостогівської культури, що спричинило протиріччя. Адже при похованнях у тризнах курганів типовою є кераміка квітянського типу, яка, на думку Д. Я. Телегіна, саме належала до середньостогівської культури.
180
Ковалева И. Ф. Север степного Поднепровья в энеолите — бронзовом веке. — Днепропетровск, 1984. — С. 4—63.