Мене називають Червоний

Поступово очі звикли до тьмяного світла, котре пробивалося зверху крізь товсті ґрати вікон, минаючи огорожі між драбинами, що вели до антресолей уздовж високих стін, та поруччя, яким були обнесені дерев'яні проходи на другому поверсі. Від оксамиту та багряних килимів на стінах і підлозі кімната здавалась червоною. Щоб накопичити таке багатство, стільки коштовностей, воїни ходили в походи, велись війни, лилася кров, грабувалися скарбниці й міста. Тут я відчував той хід історії зі смиренням у душі.

— Страшно? — запитав старий карлик, немов читаючи, що в мене лежить на серці. — Кожному, хто заходить сюди вперше, страшно. Ночами душі скарбів перешіптуються між собою.

Наймоторошнішою була тиша, яка немов хоронила ці всі багатства. Було чутно, як за нами опечатують двері, ми застигли на місці й заворожено розглядали речі довкола.

Я побачив тут шаблі, слонові бивні, каптани, срібні канделябри, знамена з атласу. А ще: шкатулки, інкрустовані перламутром, ковані скрині, китайські вази, сази, пояси, лати, подушечки з шовку, кулі, на яких був зображений світ, чоботи, хутра, роги носорога, розписані страусячі яйця, рушниці, стріли, булави, шафи, шафи і ще раз шафи. Все довкола рясніло оксамитом, килимами та атласом, які звисали неначе лилися вниз густими потоками з верхніх поверхів, з поруччя, стінних шаф, невеличких ніш у стіні, лилися на шкатулки, падишахові каптани, шаблі, велетенські рожеві свічі, чалми, розшиті перлами подушечки, позолочені сідла, палаші з діамантовими ефесами, булави з рубіновими зубцями, кавуки, султани,[189] чудернацькі годинники, статуетки коней і слонів зі слонових бивнів, кальяни з рубіновими наконечниками, перламутрові скриньки, кінські бунчуки, чималенькі вервиці, оздоблені рубінами й бірюзою шоломи, глеки та кинджали. Стояло якесь особливе сяйво, я таке споглядав уперше в житті: тьмяне сяйво, ща проникало крізь ґрати вікон, освітлювало запорошені коштовності в напівтемряві кімнат, ніби сонячні промені, що літнього дня пробиваються в мечеть крізь баню, проте це сяйво не було схожим на промені сонця. Складалося враження, що до повітря можна доторкнутися рукою, а речі довкола здавалися створеними з одного матеріалу. Певний час я насторожено звикав до тиші в скарбниці, коли ж призвичаївся, то помітив, що тієї таємничості скарбам надає пилюка, яка разом зі світлом висла повсюди, і через неї-таки червоні барви кімнат немов вицвіли. Загадкові, незвичайні коштовності неначе зливаються тут в одне ціле, і око ні з другого, ні з третього разу ніяк не добере: що ж то за речі? Це робить гори скарбів ще страхітливішими. Про одну зі штукенцій я спершу подумав, що ніби — скриня, потім — підставка для книжок, і нарешті дійшов висновку, що переді мною якийсь ніким не виданий європейський вибір. Перламутрова шкатулка, яка валялася серед поспіхом вийнятих зі скринь каптанів та султанів, виявилася дивовижною скринькою, подарованою московським царем.