Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Оксани Іванюк «Коник»
- ISBN: 978-966-8732-91-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля». Краткое содержание книги:
Хто краде чарівні речі в дітей?
Як стати бабою Ягою?
Куди приведе останній шлях вовкулаків?
На всі ці питання ви дістанете відповідь у другій книжці роману про пригоди Лелі, Лисого та їхніх друзів у страшному світі, де не лишилося майже нічого доброго. Але ж іншого світу немає!..
— І мої! Їм проса не давай! Як побачить черв’яка, просто на місці не втримаєш!..
— І він, кажуть, прямо кинувся в полум’я, і виніс її на руках!
— І що?
— І що! Впав просто на землю. Вона — й то менше обгоріла, ніж він. Чорний, як перепечена картопля. І — впав.
— Так він живий?
— Я ж кажу тобі: помер на місці.
— Ох!!!
— А я тобі про що? І заради кого! От я все можу зрозуміти, але — Каченя?!!..
— Так. Але вона справді дуже добра.
— Ой! Не треба мені розповідати! А то ти колись бачила хоч одного чоловіка, якому доброта дорожча за пику!..
— Але ж бач, поліз у полум’я!
— Та він би за кого хоч поліз. Просто вона опинилася ближче.
— Або він…
— Її послухати, то Миша всіх вовкулаків перестріляв!
— Ага!
— А Лисий, виходить, взагалі ні при чому!
— Ага!
— Хай ще розкаже, що це її Борода з полум’я витяг!
— А що ти думаєш! Вона б не проти!..
— Інженер усе це знав. Від самого початку. Він просто хотів нас уберегти.
— Та! Ти ще скажи, що Лисий хотів нас усіх занапастити!
— О! Ти порівняла! То Інженер, а то Лисий!
— А я тобі скажу, в чому там справа. Інженер просто не вірив, що ми можемо перемогти вовкулаків.
— Правильно! А Лисий уже їх перемагав. От і все.
— Ой, сестро, не все. Не все!
— А що ж іще?
— Не знаю. Але вчора я його побачила… І ти знаєш, я цю Лелю розумію. Я б у такого й сама закохалася.
— Сестричко! Не ти одна така.
— Та! Малий він іще!
— Ой, не такий він уже й малий. Але я тобі скажу…
— Що?
— Якби всі наші чоловіки були такі малі!..
— Я не хочу грішити, Дзвінко! Не хочу грішити! Просто я не знаю, що він у цей час робив. Сидів на дереві чи на даху. Просто не знаю! А мій Миша… Це те, що я бачила. Він їх просто гнав. Він їх так стріляв, що їм просто діватися було нікуди!
— Правда?!
— А хіба я колись брехала? Коли вони своїми куцими мізками зрозуміли, що їм нікуди подітися від Миші, вони з полегшенням кинулися на ці пастки… Я вам кажу: просто з полегшенням!
— Правда?
— А коли я вам брехала?
— Ну, що ти мені кажеш! Я сам ходив туди з Лисим.
— То хто ж то так кричав?
— Я вперше бачив того чоловіка. Ще був подумав, дякувати вовкулакам, зупинили чужинця. А Лисий подивився на нього сумно…
— Ну?…
— Ну й каже: Ех, Василеме-Василеме! Мусив би тобі подякувати, що врятував нас, але думаю, не від чистої душі зробив ти це.
— Як?
— Та чи ти не чув!
— Ні, я чув. Тільки цікаво, як ти це розумієш?
— Як я це розумію? Я тобі відповім. Я це розумію — цілком!
— А!..
— Вуханю! Ти ж був із ними поруч, чого ти мовчиш? Розкажи, як усе було?
— Га?
— Я кажу, ти ж був увесь час поруч із дітьми. Що там було? Що робив Лисий?
— Лисий? Ге! Лисий!
— Ну, то розкажи!
— Що тут… той! Він же… Лисий!.. Лисий!!! Лисий, це, знаєте… той! Він прямо… Це вам не те що!..
— От я тобі, Вуханю, прямо скажу! Я так і думав!!
— А мене найбільше вразив Опенько. Цей нещасний Опенько! І таке на Лелю наговорив!.. Як можна було вагатися?!
— А я вам про що кажу!
— Ні, ну як можна було вагатися? Це ж діти! Це ж діти!!! Я для себе тоді зразу вирішила! Якщо вони підуть із села, я вже більше не житиму!
— А я вам про що кажу!
— Бо це ж діти! Розумієте? Діти!
— А я вам про що кажу!
І тут на вулиці враз запала цілковита мовчанка. Натовп, мов заворожений, дивився, як із бічної вулиці вийшов Лисий. Змарнілий, виснажений, сумний, він ледве пересував ноги від втоми. Але в цій втомі було стільки гідності й упевненості в собі й усіх них! І вся вулиця раптом усвідомила, яку велику справу всі вони зробили минулої ночі.
Він ішов, тримаючи за руку Лелю. Вона була бліда, з розпатланим і почорнілим від кіптяви волоссям. О, скільки жінок враз позаздрили їй, що рука Лисого була саме в її руці! І водночас усі жінки відзначили, які червоні в неї очі. Ну, що ж… Хто з них не плакав через своїх коханих…