Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Ваша величність, — сказав Олів'є, — знайде собі чимало охочих служити з умовою, що вони діятимуть за своїм бажанням, а не за вашим наказом.
— Ні, ні, Олів'є, — нетерпляче сказав Людовік. — Поганський поет каже про «Vota dus exaudita malignis»[229], — тобто про бажання, які святі здійснюють у своєму гніві. До таких бажань можна було б віднести і моє, якби Гійомові де ля Марку пощастило викрасти графинь тепер, коли я перебуваю в руках герцога Бургундського. Я це передбачав, і це саме віщував мені Галеотті. Власне, я передбачав не поразку де ля Марка, а те, що подорож шотландського лучника закінчиться щасливо для мене. Так воно й сталося, хоч успіх і не той, якого я сподівався. Але зорі, бач, передрікають лише загальні наслідки і мовчать про засоби, якими їх можна досягти, — отож часто буває якраз зворотне тому, на що ми чекали або чого бажали. Проте чи варто розмовляти з тобою про ці високі тайни, Олів'є, з тобою, який далеко гірший за самого диявола, твого тезка, бо той вірить і трепече, а ти не віриш ні в релігію, ні в науку і будеш таким, поки тебе не спіткає твоя доля, що, як свідчать твій гороскоп і риси обличчя, приведе тебе на шибеницю!
— А коли це і справді станеться, — вимовив Олів'є покірливим голосом, — то тільки тому, що я надто відданий слуга і не гаючись виконую накази мого королівського господаря.
Людовік зайшовся завсідним ущипливим реготом.
— Ти влучно вразив мене своїм списом, Олів'є, і, присягаюся божою матір'ю, маєш рацію, бо я сам спонукав тебе до цього. Але скажи краще, чи не бачиш ти у ставленні цих людей до нас чогось такого, що могло б збудити підозру?
— Государю, — відповів Олів'є, — ваша величність і той учений філософ шукаєте для себе прикмет на небі і в небесних явищах, а я тільки земна тварина, якийсь гад, і дивлюся лише на те, що можу здибати тут, плазуючи по землі. Проте мені здається, тут бракує належної і необхідної уваги до вашої величності, якою звичайно люди оточують бажаного гостя, що за своїм рангом стоїть значно вище від них. Сьогодні ввечері герцог, пославшися на втому, провів вас тільки до двора замку, наказавши своїм придворним провести вас далі до призначених вам покоїв. Ваші покої прибрані поквапливо й недбало; килими повішено криво, на одному, як ви самі можете впевнитися, люди ходять догори ногами, а дерева ростуть догори корінням.
— Дрібниці! Це просто випадково і через поквапливість, — сказав король. — Коли ти бачив, щоб я звертав увагу на такі дрібниці?
Авжеж, вони варті уваги не самі собою, — сказав Олів'є, — а тільки як ступінь поваги до вашої милості, що його слуги спостерегли в герцога, свого пана. Вірте мені, коли б герцог бажав справді, щоб до вас було виявлено належну увагу, то запал його людей зробив би за кілька хвилин те, на що треба було б кілька днів. А коли це було, — додав він, показуючи на глек і таз для умивання, — щоб вашій величності подавали умиватися інакше, як на сріблі?
— Ну, — сказав король з вимушеною усмішкою, — це останнє зауваження щодо приладдя для бриття стосується вже тебе, Олів'є, і, зокрема, твоїх професіональних обов'язків, а їх ніхто не може заперечувати. Щоправда, коли я був ще тільки втікачем і вигнанцем, мені подавали на золоті з наказу того самого Карла, який вважав срібло надто низьким металом для наслідника французького престолу, хоч тепер він вважає золото занадто дорогим для французького короля! Гаразд, Олів'є, н хочу вже «пати. Все, що було ухвалено, ми виконали. Лишається тільки мужньо закінчити розпочату гру. Я знаю, що мій бургундський кузен, як і всі дикі бугаї, заплющує очі, кидаючись на ворога. Мені треба тільки виждати тієї хвилини, як тому тореадорові, якого я бачив у Бургосі[230], коли сліпа лють Карла віддасть його до моїх рук.
Розділ XXVII
ВИБУХ
Стривоженість і страх тепер у всім,
Аж раптом ген перед очима сяйво
На півдні десь прорвалося з-за хмар.