Дотик

Його зустріч у перший день серпня з сером Александром Кінросом продемонструвала сутичку непереборної сили з непорушним предметом; двоє чоловіків мали скромне походження, але обрали дуже різні життєві шляхи. Тому вони непримиренно протистояли один одному і не збиралися поступатися ані в найдрібніших питаннях. Оскільки умови їхньої праці та їхні заробітки впродовж років були дуже добрими, шахтарі та очисники Александра не завдавали собі клопоту вступати до профспілки. Окрім Сема О’Доннела, який був членом профспілки ще з часів Гульґонґа. І Бід Тальгарт скористався ним як тараном: він виступив з вимогою поновити його на роботі.

— Він — скиглій та бунтівник, — сказав Александр, — і через це він є останньою людиною, яку я поновлю на роботі. І взагалі якщо колись у майбутньому мені доведеться знову набирати людей на роботу, то Сема О’Доннела я не стану наймати.

— Ціна на золото падає, сер Александре. Ви хочете навмисне тримати золото в місцях його природного залягання і не видобувати, щоб штучно підняти ціну.

— У місцях природного залягання, кажете? Дивно чути професійний вираз із вуст дешевого демагога! Ваше припущення просто сміховинне. Я не в змозі продовжувати повномасштабне виробництво — тільки й того.

— Поновіть на роботі містера О’Доннела, — сказав Бід.

— Ідіть під три чорти! — відрізав Александр.

Бід Тальгарт вийшов з кабінету.

Єдиним місцем, де можна було орендувати приміщення, був готель Рубі, де Бід винайняв найменшу та найдешевшу кімнату. Ощадливо витрачаючи профспілкові кошти, він волів, де це було можливо, оплачувати витрати коштами з власної кишені, яку він скудно наповнював статтями для «Буллетіна» та нової робітничої газети «Воркер», а також пускаючи по колу капелюха після запальних промов на величезній парковій галявині Домейн у Сіднеї. Він плекав надію перемогти на наступних виборах до парламенту Нового Південного Уельсу, чиї депутати ухвалили рішення, що постійні члени парламенту наступного скликання отримуватимуть чималеньку платню. Досі парламентарям нічого не платили, і це означало, що бідні люди не могли обиратися до нижньої палати парламенту. А тепер така можливість з’явилася.