Дотик
- Автор: Маккалоу Колин
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0590-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дотик». Краткое содержание книги:
Александр Кінрос, байстрюк із Шотландії, має неймовірний дар — так званий дотик Мідаса, що допомагає йому до тридцяти п’яти років стати найбагатшою і найвпливовішою людиною в Новому Південному Уельсі, що в Австралії. У свій будинок, зведений на горі, у якій повно золота, він виписує собі юну дружину з бідного, але славного шотландського роду.
Однак зробити щасливою недосвідчену в коханні Елізабет Александр не зміг, тут його чарівний дотик був безсилий. Роками подружжя лише співіснувало у розкоші, аж поки Елізабет не закохалася у сина коханки свого чоловіка…
Лі спокійно і з гідністю вийшов з кімнати; Александр закусив губу, Сунь дивився у стелю, а Рубі злобно витріщилася на Александра.
— Ти вчинив негарно, Александре, — мовив Сунь.
— Ти геть здурів! — вигукнула Рубі.
Александр швидко зібрав свої папери.
— Якщо інших питань немає, то оголошую зібрання закритим, — сказав він.
— Біда в тому, — поскаржилася Рубі синові, — що Александр став якимось зашкарублим, щось у ньому змінилося… я навіть не знаю, як це назвати! Його альтруїзм геть випарувався, і все — через спілкування з отими олігархами. Прибутки та влада стали важити для нього набагато більше, аніж живі люди. Він втратив людей з поля зору, радість — ні, захват — він знаходить у маніпулюванні великими кількостями людей для своїх власних цілей. Коли я його зустріла, він був сповнений ідеалізму та високих принципів, але це — вже в минулому. Якби він щасливо одружився та мав двох синів, усе було б по-іншому. Він би зараз займався тим, що навчав їх ідеалам та високим принципам.
— У нього є Нелл, — мовив Лі, відхилившись у кріслі і заплющивши очі.
— Нелл — жінка, і я не кажу це в якомусь принизливому сенсі. Та от біда в тому, що вона успадкувала Александрову сталеву волю по-своєму, по-жіночому. Вона ніколи не доросте до того, щоб очолити «Апокаліпсис Ентерпрайз», це я спинним мозком відчуваю. О, Нелл доб’ється приголомшливих успіхів у інженерній справі, вона все робитиме, аби задовольнити його, бо вона його обожнює. Але це скінчиться нічим, ось побачиш, Лі. По-іншому не буде.
— Ти у мене пророчиця, мамо.
— Ні, твоя мама — тлумач реальності, — серйозно відповіла Рубі. — Що ти збираєшся робити, сину?
— Оскільки грошей мені не бракує, це однозначно, то я можу робити все що заманеться, — відповів Лі, розплющив очі і уставився на матір поглядом, який вона завжди асоціювала з виразом «котик-муркотик». — Подамся у подорож Азією, заїду до декого з моїх товаришів по школі Проктора.
— Ой, тільки не покидай Кінроса! — скрикнула Рубі.
— Мені доведеться, мамо. Якщо я цього не зроблю, Александр обрушиться на мене, як тонна цеглин. Нехай він сам пожинає бурю, яку сіє.
— Це його іще більше розлютить.
— Тоді не залишайся, щоб усього цього не бачити, мамо. Поїхали зі мною.
— Ні, я залишуся тут. Якщо чесно, іще одна подорож — то вже буде занадто. Я на рік старша за Александра, і цей рік я відчуваю як двадцять. До того ж він гепнеться об землю з усього розмаху і розіб’ється на друзки. Хто ж збиратиме уламки, як не я? Не Елізабет же, справді?
— Я й гадки не маю, на що вона здатна, а на що — ні.
На відміну від Александра Лі не надавав великого значення володінню матеріальними речами, тому зібрався він швидко й легко. Одна велика та одна маленька валізи — він відчував, що йому не знадобляться дорогі вечірні костюми для світських прийомів. З Александром зустрічатися йому не хотілося.
Останнього ранку він подався звивистою стежиною в чащу. Сонце світило ще по-зимовому, кидаючи тьмяний червонуватий відблиск на молоде листя евкаліптів. Весна вже була не за горами, з’явилися бруньки на боронії, на північно-східних боках розкиданих валунів з’явилися кремові шпичаки орхідей дендробіум. Такі красиві. Усе було таке красиве, що важко було відірвати очі, важко поїхати геть.
Він сів на один з валунів посеред орхідей і обхопив коліна руками.
«Єдине, що я не зможу в собі знищити, — це моє кохання до Елізабет, яке впливало і впливає на моє життя. Життя кочове, одиноке, вільне. Однак мені не хочеться бути вільним. Мені хотілося б бути з Елізабет — якби я міг. Я б усе віддав, що у мене є і ким я є, за те, щоб мати Елізабет. Її тіло, її розум, її серце, саму її душу».
Тяжко, неначе старий дідуган, він звівся на ноги; треба було піти попрощатися зі своєю коханою.
І застав її розгубленою і спантеличеною. Анна знову кудись щезла.
— А що сталося з Бабкою? — спитав Лі.
Її очі широко розкрилися.
— А хіба ти не знаєш?
— Ні, не знаю, — лагідно заперечив він.
— У неї заболіло серце, і Хунь Чі сказав, що їй не можна працювати принаймні півроку. Александр сказав, що наймати її було однаково сміховинно, і заборонив мені кого-небудь наймати на її місце.
— Та що ж з ним сталося, га?! — скрикнув Лі, стиснувши кулаки.
— Це — через вік, я так гадаю. Мені здається, що він відчуває старість, а світів, які можна було б підкорити, вже не лишилося. Але це минеться.
— Я їду назавжди, — різко сказав він.
Шкіра у Елізабет завжди була білою, а зараз вона, здавалося, взагалі стала прозорою. Реакція Лі була спонтанною: він узяв її за руки і міцно їх стиснув у своїх.