Вибрані твори

Підприємець, крамар, куркуль можуть розвивати своє господарство й користати для того з сили робочого люду, але до влади їм — зась. Ми — робітники й селяне — тримаємо її в своїх руках і можемо в усякий час постановити законом те, що нам до вподоби. Те, що набувають тепер підприємці й куркулі, вони набувають не для себе, але, зрештою, для всієї держави. Укріпляючи нібито своє господарство, вони укріпляють господарство державне, а та держава, коли їй схочеться, може знов одібрати в них їхнє майно і повернути на загальну користь. Може вона тому, що ні власників фабрик і заводів, ні власників землі в нас немає — є тільки орендаторі державних фабрик і державної землі.

Все це віддано їм в тимчасове користування, а ніяк не у власність. А з кожним орендаторем можна поступити по-хазяйському, якщо він стане не до вподоби. А тим хазяїном є робітничо-селянська держава. Це вона є найбільший і єдиний поміщик в нашій країні. Вона є власник всіх великих фабрик і заводів. Вона держить державний банк, позичає гроші й бере проценти. Вона й тільки вона має право зовнішньої торгівлі й таким чином є найбільший крамар, а разом, значить, вона є найбільший в нас капіталіст. А лад, що в нас тепер заводиться, зветься державним капіталізмом.

Нас спитають: а чого ж республіка наша зветься не капіталістичною, але соціялістичною? А звісно так, бо через той державний капіталізм ми прямуємо до соціялізму, а потім підемо й до комунізму, тобто такого часу, коли ніякої приватної власности не буде й житимемо ми, як у тому вулику. Адже було й за царату були люде, що називали себе соціялістами — бо мали за мету соціалізм. Так само й наша республіка.

Не кажемо, що близько до цього. Першим нашим завданням тепер є залатати дірки, що зчинила війна, відновити сільське господарство, мати більше хліба, а тоді матимемо й більше фабрично-заводське виробництво й крок по кроку, рік по року, тяжкою працею, але зборемо руїну.