Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

- То, значить, тебе не шукають, Верноне? Чи ти в цьому списку під іншим прізвищем? У якому гуртожитку ти був у Гоґвортсі?

- У Слизерині, - машинально відповів Гаррі.

- От кумедія, вони всі думають, що нам це подобається чути, - вишкірився Скабіор, що стояв у тіні. - Але ніхто й гадки не має, де там вітальня.

- У підвалі, - чітко відповів Гаррі. - Заходити крізь стіну. Там повно черепів і всякого такого, а ще вона під озером, тому там зелене світло.

На мить запала тиша.

- Ну-ну, здається, ми справді вловили пацана зі Слизерину, - буркнув Скабіор. - Радій, Верноне, бо слизеринців серед бруднокровців небагато. А хто твій батько?

- Працює в міністерстві, - збрехав Гаррі. Він знав, що достатньо найменшої перевірки - і вся його шита білими нитками історія розсиплеться, та, з іншого боку, ця гра й так триватиме лише доти, доки його обличчя знову не стане нормальне. - У відділі магічних нещасних випадків і катастроф.

- Знаєш, Ґрейбек, - озвався Скабіор. - Здається, там є якийсь Дадлі.

Гаррі затамував подих. Може, завдяки такому щасливому збігу вони якось викрутяться?

- Ну-ну, - буркнув Ґрейбек, і Гаррі відчув у цьому бездушному голосі ледь помітну нотку стурбованості. Він зрозумів, що Ґрейбек боїться, чи не напав він на сина міністерського працівника. Серце в Гаррі ледь не вискакувало з грудей, обв’язаних мотузками. Він би не здивувався, якби довідався, що Ґрейбек це бачить. - Якщо ти кажеш правду, почваро, то тобі нічого боятися відвідин міністерства. Думаю, твій батько ще нагороду нам покладе за те, що забрали тебе звідси.

- Але, - почав було Гаррі, в горлі якого пересохло, - якщо ви нас...

- Гей! - покликав хтось з намету. - Ґрейбек, дивися, що тут!

Темна постать поспішала до них, і Гаррі побачив у світлі чарівних паличок відблиск срібла. Вони знайшли Ґрифіндорів меч.

- Ду-у-уже гарно, - прицмокнув язиком Ґрейбек, забираючи меч у напарника. - Справді дуже гарно. Здається, ґоблінської роботи. Де взяли?

- Це батьків, - збрехав Гаррі, покладаючи всю надію на те, що в темряві Ґрейбек не побачить імені, викарбуваного під самим руків’ям. - Ми позичили, щоб дрова рубати...

- Стривай, Ґрейбек! Глянь ось, у «Віщуні»!

Коли Скабіор це вигукнув, шрам Гаррі, що неприродно розтягся на розпухлому лобі, дико запалав. Набагато чіткіше, ніж усе те, що було навколо нього, Гаррі побачив височенну будівлю - похмуру фортецю, чорну й непривабливу. Волдемортові думки зненацька знову стали виразні й гострі, як бритва. Він линув до цієї велетенської споруди, відчуваючи спокійну радість мети...

Так близько... так близько...

Величезним напруженням волі Гаррі заблокував свідомість від Волдемортових думок, і повернувся в темряву, де сидів, прив’язаний до Рона, Герміони, Діна й Ґрипхука, і прислухався до Ґрейбека і Скабіора.

- «Герміона Ґрейнджер», - читав Скабіор, - «бруднокровка, котра, як відомо, тиняється разом з Гаррі Поттером».