Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

Гаррі глянув на друзів, але в темряві розрізнив тільки їхні силуети. Побачив, що Герміона націлила чарівну паличку, але не надвір, а йому в лице. Щось бахнуло, спалахнуло біле світло, і він аж зігнувся від болю, нічого не бачачи. Відчув долонями, як швидко розбухає обличчя, й важкі кроки затупали навколо нього.

- Вставай, паскудо!

Незнайомі руки грубо підняли Гаррі з землі. Не встиг він їх зупинити, як хтось понишпорив у його кишенях і забрав тернову чарівну паличку. Гаррі затулив долонями обличчя, що нестерпно боліло й було якесь незнайоме під пальцями - обважніле, набрякле й пухке, наче від сильної алергії. Очі перетворилися на щілинки, крізь які він ледве бачив. Окуляри десь упали, коли його витягали з намету. Розрізняв розмиті постаті чотирьох чи п’ятьох чоловіків, що приборкували Рона й Герміону.

- Геть... від... неї! - закричав Рон. Звук ударів кулаками по тілу годі було з чимось переплутати. Рон застогнав від болю, а Герміона крикнула:

- Не займайте його, не рухайте!

- Твоєму кавалерові буде ще гірше, якщо він виявиться в моєму списку, - пролунав до жаху знайомий хрипкий голос. - Дуже приємна дівчинка... яке задоволення... я так люблю м’якеньку шкірку...

Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос - Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.

- Обшукати намет! - звелів інший голос.

Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона. Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.

- Ану глянемо, хто тут у нас, - пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.

- Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?

Гаррі відповів не зразу.

- Я тебе питаю, - повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся, - що сталося?

- Ужалило, - пробурмотів Гаррі. - Щось мене вжалило.

- Ага, схоже на це, - пролунав другий голос.

- Як твоє прізвище? - прогарчав Ґрейбек.

- Дадлі, - відповів Гаррі.

- А ім’я?

- Я... Вернон. Вернон Дадлі.

- Перевір список, Скабіор, - розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона. - А ти хто, рудий?

- Стен Шанпайк, - відповів Рон.

- Так ми й повірили, - сказав чоловік на прізвище Скабіор. - Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.

Знову почувся глухий удар.

- Я... Б-барді, - застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові. - Барді Відлі.

- Візлі? - проскреготів Ґрейбек. - То ти пов’язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й сам не бруднокровець. І нарешті, твоя юна гарненька подружка... - Він це сказав так пожадливо, що в Гаррі мороз пройшов по спині.

- Не спіши, Ґрейбек, - застеріг Скабіор, а інші загиготіли.

- Ой, та я ще не кусаю. Ану, чи пригадає вона своє ім’я швидше за Барні. Ти хто, симпатюля?

- Пенелопа Клірвотер, - відповіла Герміона. Голос її, хоч і повний жаху, звучав переконливо.

- Який твій Кровний статус?

- Напівкровна, - сказала Герміона.

- Легко перевірити, - втрутився Скабіор. - Але, судячи з вигляду, уся ця шпана ще мала б ходити в Гоґвортс...

- Ми по’инули ш’олу, - пояснив Рон.

- Покинули, рудий? - перепитав Скабіор. - І що, надумали піти в турпохід? І так собі, для хохми, назвати ім’я Темного Лорда?