Молоді літа короля Генріха IV

Двір тоді жив у Венсені; там було ще менше простору для тих, кого пильнувала пані Катрін. І все ж вони затіяли нову авантюру — чи, власне, знов ту саму: втеча, повстання, допомога німецького війська. Цього разу заводієм був навіть сам зрадник. І вони довірились тому самому ла Молю, що так недавно продав їх. У Сен-Жермені вони дізналися, що це за людина, а у Венсені вже й забули. Як це так? Нехай д'Алансон був навіжений, а Наварра озлоблений, бо йому довелось давати принизливі пояснення. Та однаково, жодна твереза людина не стане поводитись так при дворі, де, як відомо всім, за кожним стежать, а надто за Наваррою та кузеном Франсуа, — не кажучи вже про те, що вони й один одному не довіряли. Та що ж, коли буває така сверблячка діяти будь-що-будь, хоч і марно; це схоже на неспокійний сон. Обидва юнаки вже добре знали, хто такий ла Моль: природжений зрадник, та ще й коханець принцеси, яка завжди буде покірна своїй жахливій матері й усе їй доноситиме. А може, Марго навіть підмовила коханця, і то за материним наказом? Пані Катрін хоче нарешті знати, хто ще готовий до зради і який вигляд матиме спілка її ворогів та їхні наміри, коли вона дасть їй достигнути до суду й кривавої кари.

А вигляд та спілка мала такий: двоє молодих принців, що з різних причин немовби стояли догори ногами й ходили на руках; а тоді кров приливає до очей, і людина нічого не бачить. Крім них — кілька вельмож, із тих, що звичайно виставляють себе дуже розсудливими, поміркованими й вірними. І гадають, ніби розуміють більше, ніж мудра стара королева, а довести це хочуть тим, що вплутуються до спілки з двома авантюристами, одним алхіміком, одним астрологом і одним шпигом. Цей останній щодня доповідав пані Катрін про все, і то були такі дні, як вона любила: повні розумового напруження й розкішного почуття власної переваги, мов у кішки, що, причаївшися, чатує на пташку. Ось та, досхочу настрибавшись без пуття, хоче пурхнути геть — та не втече від пазурів.

Герцог Монморансі, родич покійного адмірала, і маршал Коссе[90] зникли в підземеллях Бастілії. Привселюдно стратили на Гревському майдані двох заводіїв: одного інтригана-італійця, а разом з ним — і це була особлива втіха для такої мастачки, як пані Катрін, — отого ла Моля, що був, сам не помічаючи цього, її знаряддям. Він був також полюбовником її швидкої на кохання дочки, і що вже та витворяла, коли з нього злетіла голова! Корчила з себе просто-таки східну вдову. Звеліла принести їй відтяту голову, набальзамувати її, щоб вона збереглась у всій своїй мужній вроді, оздобити самоцвітами і так возила з собою всюди, поки не захопилася новим коханцем. Тоді вона дбайливо поховала голову в свинцевій скриньці.