Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Цього ж вечора почалось слідство, новий допит Болбочана. Я пішов туди де був замкнутий Болбочан і побачив його на колінах. Він кричав: «моя дружино, донечко, мої рідні, дорогі, спасайте мене». Мої нерви не видержали, я сам розплакався як ніколи в життю і вийшов від нього. А крики, його, мольби і молитви летіли все дужче й дужче…
Слідство його доручено було вести членові по особливо важним справам при Полтавському Окружному Судові ЛИХОПОЙ-БАШЕВСЬКОМУ, який при українському уряді У.Н.Р. займав якусь військову посаду в роді заступника міністра.
По переслуханні Болбочана я підійшов до Лихопоя-Башев-ського і запитав як слідство? «Нічега новаго не гаваріт, а так, напускает сімуляцію, моліться, крічіт, всьо то не может памочь делу, должен понесті кару, — может бить смерті і нє будет».
Кричали б і ви пане слідчий, колиб над вашою невинною шиєю висіла мотузка — відповів я, знаю, що той за крик! Бо і сам був засуджений німецьким військовим судом на кару смерти у Полтаві. Лихопой пообіцяв мене повідомити про кінцевий хід слідства. Лихопой-Башинський високий судовий царський урядовець, відомий україножер у Полтаві, здається, що кожного борця за волю України, за її самостійність він засудив би лише на кару смерти…
Так, не знайшовши нічого «протидержавного» в справах Полтавського повітового Земства, він, Лихопой знайшов великий злочин України: 50 цеглин куплено до земської школи членом Управи без колегіяльної постанови Управи і тому діяльність земства застановив. Дуже, дивно, як цей ворог національного руху, цей злочинець нашого відродження, міг займати високу відповідальну посаду і судити українського героя? Тільки спасаючи себе від большевиків, цей ворог пристав до українців, щоб шкодити нам!!
По справам праці, я з Чорного Острова відїхав до Проскурова і не міг уже стежити справи Болбочана. Я дізнався, що
28 червня 1919 р. забили Болбочана! Страшні річі росказують: що його добили прикладами, коли він упав на коліна. Останні слова його були: донечко моя, рятуй мене!..
За Камянцем Подільським є перша станція «Балин». Там спочиває його тіло. Його поклонники насипали могилу, обгородили, насадили квітів…[72]
Будучи в канцелярії Директорії в Камянці Подільському, мені показав брат письмо до члена ДИРЕКТОРІЇ АНДРІЯ МАКАРЕНКА, як[им] правом він припинив кару смерти над Болбочаном 12-го червня 1919 р., з вимогою дати негайно пояснення. Підписаний був Одрина 533 міністр. Я довго хоронив цей документ, бо він був для мене дивний! Одрина по фаху б[увший] лікар — людина гуманітарної професії, як цей оборонець життя людини, міг бажати крови-смерти насильної над чоловіком! Дивний цей лідер соціалістів] революціонерів] жадний на кров, та щей заслуженого вояка!
Йшли гіркі часи нашого перебування в Камянці Подільському: Денікінці підходили вже близько, за один перехід могли зліквідувати нас. Я зустрів на вулиці Камянця П. Лихопоя-Баховського [73], веселого, щасливого, він підійшов до мене і мовив: «ЗНАЄТЕ, Я ЄДУ ДО СВОЇХ, БУДЕТ РОССІЯ ВЕЛИКАЯ, ВСЕ НАРОДИ БУДУТ ВМЕСТЄ, ХАРАШО БУДЕТ ВССМ, КАК І ПРЄЖДЄ, ну что сказать в Полтаве, ВАШИМ ДОЧКАМ!» Дочкам нічого не кажіть, а Полтаві скажіть, що ви приймали участь в убійстві вірного сина України полк[овника] Болбочана! «ЧТО ДСЛАТЬ вєдь НЕ МНЄ АДНАМУ ХАТЄЛОСЬ, ЧТОБИ БОЛБОЧАН НЄ ЖІЛ…» Я не став слухати далі — відійшов від нього. Лихопой-Башевський поїхав до «своїх». Так погиб цей славний герой нашого визвольного руху! Тяжкий мені цей спогад!
Борислав 1930.»
(Літопис «Червоної калини» — 1930. - 4.7–8. — Липень-серпень. — С. 11–12.)
Документ № 64
Уривок з рукопису монографії С. Цапа 534 «Тернистими шляхами во ім’я державності»
Частина 2 [74]
«Вечором о год[ині] 5-й. 7.6.1919 р. полковник Гавришко поїхав до полковника Болбочана в Готель на Олександр[івській] вулиці, пропонуючи йому їхати разом з ним на фронт, й перевірити самому відношення до нього частин військ, бо фактично Болбочан хитався й не давав остаточної відповіді на наказ Державного Інспектора обняти командування. Він очікував, що принесе делегація Запорожців, що виїхала до Гол[овного] отамана Петлюри, щоб той не думав, що Болбочан задумує підняти путч подібний до Оскілківського в Рівному 29.4.1919 р. По довгих розмовах Болбочан в допровіді Держ[авного] Інспек[тора], двох своїх осаулів сотників Коржа й Письменного 8.6. виїхав на фронт для перегляду частин Запоріжської Групи, де був ра[ді]сно зустрінутий і щиро сердешно вітаний як старшинами, так і вояцтвом…
72
Примітка редакції «Літопису «Червоної Калини»: «Редакторові Черв[оної] Калини довелось літом 1920 р. побувати в Балині. Він шукав за могилою Болбочана і випадково довідався, де вона. Біля будки залізничної на оболоні був ледве знак, що там когось закопали. Стояв похилений хрестик з дощини, на якій була бляшка з видрукуваним числом.»
73
Так у тексті.
74
Частина 2 «Доба Директорії УНРеспубліки» рукопису «Тернистими шляхами во ім’я державності» писалася С. Цапом протягом травня 1930 — лютого 1938 рр.