Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Головного Отамана, алеж офіційно я рахуюсь зрадником України та поза законом.
В час нової доби відбудови України, коли голос правди та палка любов до рідною краю покликає усіх його синів, хто тільки здібний стояти вище шкурно-посадної політики, я не можу спокійно перебувати в стороні, бо тоді я був-би по почуттю свого серця дійсним зрадником, а тому сим звертаюся до Високого Правительства У.Н.Р. з проханням розглянути мою попередню діяльність, яка мала своїм завданням боротьбу з нечесним елементом армії. Для вирішення справ про зазначену діяльність я прибув від Запоріжського Корпусу до уряду У.Н.Р.
Полковник Гавришко Микола.
(Українське слово (Берлін). - 1921. - 1 липня.)
Документ № 63
Спогади Г. Макаренка про останні дні життя П. Болбочана
ПОЛКОВНИК П. БОЛБОЧАН (останній акт життя)
Написав Гр[игорій] Макаренко531
Уряд У.Н.Р. доходив кінця: не було набоїв, одягу, ліків і сам він перебував у залізничному вагоні в Тернополі. В Тернополі ухвалено післати мого брата до ЧЕХ, щоб закупив, що можливо. Брат узяв у дорогу і мене. На другий день ми були в Станиславові. Брат мав справи до Національної Ради, і мусів бачитися з політичними діячами які відбували засідання. Засідання затягнулося до пізна, а нам переказали, щоб не чекали. Ми пішли з братовою на вечеру до ресторану «Одеса» (давніше «Австрия», а тепер «Варшава»),
Елегантний ресторан з прегарною, гарно одягненою публікою, не нагадував, що переживаємо трагедію народу! В ресторані, за окремим столом одиноко задумавшись сидів полк[овник] Болбочан, коло ніг лежав його пес. Мені зразу кинулося в очі знайоме обличчя, бо я мав зустрічі і балачки з Болбочаном в Полтаві (1918 р.), але, що це дійсно полковник мене впевняла і братова, бо він бував у них у Київі. З братовою ми умовились запросити Болбочана до свого столика на шкляночку кави. Я підійшов до нього і він зразу пізнав мене; пригадали собі полтавські події і поділилися пережитими вражіннями і перейшли до нашого стола. Я не знав, що він без діла і навіть на «вигнанню», це я дізнався потім з його балачок.
Я звернувся до нього: «Пане отамане! Як же ви сидете в ресторані, слухаєте музики, нічого не робете, а на фронті всяка військова людина цінна, а ви булиб золотом під теперішню хвилю, за вами щастя і успіхи. ПРИГАДАЙТЕ Полтаву, Чернігівщину, Херсонщину — таж Болбочан орел України! Я кріпко вірю, що ви вивелиб нас з цього кута державної смерти. В такому тоні мовила до нього і братова.
Він задумався, й довго не відповідав, а далі схвильовано каже: «МЕНЕ НЕ ХОТЯТЬ ПАРТІЙНИКИ, а найбільше Петлюра, звуть мене авантурником, лагодять якийсь суд наді мною, а в таких обставинах немає можливости працювати, тим-паче у ВІЙСЬКУ». Що було, те минуло! — кажу йому. Я піду до Петлюри, просити за вас, він полтавець, земляк. Він добре знайомий мені ще з Київського з’їзду земських діячів України, я постараюсь доказати йому вашу необхідність в армії. Я ходив теж і за полковника Кудрявцева і вийшло добре, його теж далеко держали від армії, як і багатьох і вийшло добре, а чи ви маєте гірші заслуги перед Україною, як Кудрявцев?